Crónicas del Nuevo Mundo: Copa Libertadores, Групи 5-6

Група 5

«Майбутній чемпіон Еквадору». Такий банер можна побачити на стадіоні «Руміньяуї» у містечку Санголькі. Тутешній клуб «Індепендьєнте дель Вальє» був заснований 1958-го, але до першого дивізіону потрапив лише шість років тому. І за цей час цілком міг реально зазіхнути на чемпіонство.

У сезоні-2014 перший етап виграв «Емелек». На другому, за 5 турів до фінішу «Інде» випереджав «Барселону» на 5 очок. Треба було зафіксувати це перше місце, аби розіграти титул у двох матчах з «Емелеком». Замість цього команда із Санголькі почала втрачати перевагу. Після вісімнадцятого туру вона скоротилася до 4 очок, після дев’ятнадцятого стала мінімальною, а після двадцятого «Інде» вже взагалі був на третьому місці. Фіналістом стала тоді «Барселона».

Події дворічної давнини згадалися, коли у кваліфікації Копа Лібертадорес «Індепендьєнте» зустрівся з парагвайським «Ґуарані». У домашньому матчі підопічні Пабло Репетто знищували суперника. Моментів було створено вдосталь для тріумфу в серії до трьох-чотирьох перемог. А закінчилося все з рахунком 1:0 на користь еквадорців. Тож непокоїло, що команда знову втратить те, що вже тримала у руках. Але почалися «дива» вже на користь еквадорців. У матчі-відповіді «Інде» поступився 1:2 й потрапив до групового турніру лише завдяки тому, що Ернан Лопес не забив пенальті у компенсований час.

У останньому ж поєдинку групового турніру потрібна була нічия на полі «Коло-Коло». У Сантьяґо абсолютно коло-колосальний матч відіграв центральний захисник Артуро Міна. Усе знімав у повітрі, йшов у підкати, блокував удари. Наприкінці поєдинку господарі ще й двічі влучили у каркас воріт.

У двох стартових турах «Інде» набрав одне очко й був далекий від своєї фірмової гри. За шість років у еліті еквадорського футболу клуб прославився: хорошою роботою з молоддю та акцентом на атакувальний футбол. Що у домашьному матчі з «Коло-Коло», що на виїзді проти «Атлетику Мінейру» здібна молодь ніби принишкла, й футбол, відповідно, був яким завгодно тільки не атакувальним.

Шість з шести проти аутсайдера групи додали настрою, але не зняли питання щодо якості гри. Звичний «Індепендьєнте», зразка першого матчу проти «Ґуарані», з’явився у найпотрібніший момент. З «Атлетику Мінейру» команда комбінувала сміливо, винахідливо і забивала на кожен смак.

Після кількох місяців змарнованих у мексиканській «Пачуці», знову отримує задоволення від гри 22-річний Джуніор Сорноса, один з найкращих вихованців клубу. Після яскравого минулого сезону не так багато, але все ж забиває Хосе Анґуло (21 рік). Цікаво діє на флангах атаки Браян Кабесас (19 років).

Два роки тому «Інде» не вийшов з групи через гіршу різницю забитих та пропущених м’ячів, торік поступився «Естудіантесу» в кваліфікації. Вихід з до плей-оф є важливим кроком вперед для клубу, що не так давно грав у другому дивізіоні.

А от «Коло-Коло» (переможець КЛ 1991 року) кілька сезонів поспіль не може подолати бар’єр, який для гранда континентального футболу ніби й не повинен ставати перешкодою. Востаннє у матчах на виліт «Коло-Коло» брав участь 2007 року. Цього разу достатьно подивитися на кількість забитих м’ячів, щоб зрозуміти у чому полягала основана проблема команди.

Чотири точних удари у шести зустрічах. Усі на рахунку Естебана Паредеса. І у національному чемпіонаті «Коло-Коло» має дещо сіренький вигляд на тлі інших клубів з першої п’ятірки. Особливо таких виразних, як «Сантьяго Вондерерс», «Палестино» чи «Універсидад Католика». Та принаймні у чилійській першості до початку березня вдавалося набирати очки й навіть очолити таблицю.

Але після перемоги на «Католикою» команда Хосе Луїса Сьєрри зіграла у двох турнірах 9 матчів, у яких відзначилася тричі. Іноді, як проти «Індепендьєнте», м’яч досить вперто не йшов у ворота. У більшості ж випадків самим футболістам «Коло-Коло» бракувало динаміки, енергійності та швидкості для більш ефективного завершення атак.

Попри старанну роботу бездоганного Хайме Вальдеса, попри бомбардирський хист Паредеса (85 м’ячів у 145 матчах чемпіонату за «Коло-Коло»), у багатьох матчах не вдавалося подолати структурні прогалини у побудові гри. Варто було супернику більш-менш організовано відзахищатися, і у «Коло-Коло» не знаходилося ключів до чужих воріт.

Не було з цим проблем, насамперед на своєму полі, у «Атлетику Мінейру». «Індепендьєнте» цілком могли забити більше, аніж один м’яч, «Коло-Коло» винесли дуже авторитетно, а з «Мельґаром» розібралися упродовж перших сімнадцяти хвилин. На відміну від чилійців, у команді Дієго Аґірре і плеймейкер (еквадорська зірочка Хуан Касарес), і голеадор (аргентинець Лукас Пратто) отримували значно якіснішу підтримку від інших футболістів.

Коротка дистанція групового турніру не дозволила остаточно розібратися зі стратегію на виїзні матчі, збагнути чи справді Аґірре свідомо дещо зміщує акценти у бік стриманішої гри. Зовні дії АМ мали у цьому випадку менш збалансований вигляд, але принаймні команда вміло відреагувала на активний початок «Мельґара» та досить впевнено втримала нульову нічию у Сантьяґо.

«Мельґар» встиг викласти усе, що мав за душею упродовж 15-20 хвилин стартового матчу. Щоправда діяли перуанці настільки потужно, що навіть змусили засумніватися у прогнозах, що відводили команді останнє місце. У такому агресивному стилі «Мельґар» домінував у національній першості і здобув титул. Якби «Атлетику Мінейру» не відповів миттєво та переконливо, може у чемпіона Перу додалося б впевненості. А після поразки у першому турі, надалі «Мельґар» грав без надмірних амбіцій.

Група 6

«Торріко торкався м’яча у другому таймі?», — запитав Маріано Клосс наприкінці 89-ї хвилини матчу «Сан-Лоренсо» - «Греміу». Минуло тридцять секунд і бразильська команда забила. Можна говорити про те, що відбувалося у інших матчах, але вилетів СЛ з Копа Лібертадорес саме тоді. У домашньому поєдинку з «Греміу» команда ледь не вперше у сезоні почувалася абсолютно впевнено та комфортно.

Ідеї нового тренера, та ще й такого вимогливого та своєрідного, як Пабло Ґєде, футболісти засвоювали поступово, й так само поетапно вчилися втілювати їх на полі. Проти «Греміу» нарешті все ніби набуло сенсу: переміщення гравців, рух м’яча, створення та використання вільних зон. «Сан-Лоренсо» лише «забув» забити трохи більше. Щоб унеможливити трагічний фінал.

І тому — безглузда, з огляду на характер матчу, нічия й знову занурення у сумніви. СЛ закінчив груповий турнір без жодної перемоги. Такий результат навряд чи є приводом ставити під сумнів концепції Ґєде і вимагати запрошення когось «простішого». Навіть більше, подібні невдачі теж є частиною процесу засвоєння нових ідей. Так сталося, що процес цей збігся у часі зі швидкоплинним та вимогливим груповим турніром Копа Лібертадорес.

Еквадорський ЛДУ починав із впевненої перемоги якраз над «Сан-Лоренсо». І цим обмежився. Той матч залишився єдиною яскравою згадкою на тлі вервечки похмурих результатів. Що у першості країни, що у КЛ. Зараз у команди з Кіто є матчі в запасі, але бачити ЛДУ на останньому місці в чемпіонаті Еквадору дуже незвично.

Під керівництвом Клаудіо Боргі ЛДУ постійно доводилося «винаходити велосипед» ледь не у кожному поєдинку. Апогеєм цього хаотичного пошуку став погром у матчі з «Барселоною» (0:5). Боргі пішов, й керівник клубу Естебан Пас зізнався, що тренер так і не налагодив контакт з футболістами, не знайшов адекватних способів пояснити їм свої вимоги та ідеї. Це звісно хоч трохи пояснило провали ЛДУ у обох турнірах. Та все ж залишило запитання й до босів клубу. Наскільки конкурентоспроможним є зараз склад ЛДУ?

З позитиву: голкіпер Александер Домінгес не перший рік є одним з кращих на континенті. На лівому фланзі захисту впевнено зайняв місце у старті 18-річний Первіс Еступіньян. У півзахисті можна розраховувати на Дієго «Качете» Моралеса та 21-річного Хосе Франсіско Севальйооса, сина легендарного голкіпера, що виграв з ЛДУ Лібертадорес-2008. А хто ще?

Не надто переконливо почав у Кіто уругваєць Браян Алеман, який минулого сезону добре відіграв у «Барселоні» з Ґуаякіля. Чилієць Едсон Пуч востаннє яскраво і стабільно грав ще у Сампаолі в «Універсидад де Чилі». Було це 5 років тому і чи не у найкращий момент кар’єри Пуч раптом поїхав до ОАЕ.

Загальний рівень інших виконавців теж навряд чи був настільки захмарним, щоб в усьому звинувачувати тільки Боргі. Невдача ЛДУ є наслідком роботи «авторського колективу» й проблеми цього клубу наразі здаються дещо глобальнішими, аніж у того ж «Сан-Лоренсо».

«Греміу» виставляв у турнірі дві різних команди. При цьому примудрявся використовувати тих самих футболістів. Справа в тому, що у Аргентині та Мексиці бразильці виглядали так паскудно, ніби просто видавали свою форму на вулицях Буенос-Айреса й Толуки кому попало.

На своєму ж полі у матчі з ЛДУ усе було доладно, охайно й переконливо. Уоллас та Марселу Олівейра старанно сновигали кожен на своєму фланзі, Едінью у центрі відбирав у суперника м’яч разом із залишками хоробрості, Дуґлас та Жуліану витончено роздавали передачі, Боланьйос забивав.

«Сан-Лоренсо», щоправда, настільки боязким гостем не був, тому для виходу до плей-оф підопічним Рожера Машаду довелося везти до Кіто справжніх Дугласа та компанію. Перемога у Еквадорі, сукупно із дивовижним порятунком у Буенос-Айресі, забезпечили друге місце ще за тур до фінішу і домашній матч проти «Толуки» став формальністю.

Тренер «Толуки» Хосе Кардосо брав участь у жеребкуванні групового турніру. Коли його команді витягували трьох переможців трофею, обличчя парагвайця кам’яніло дедалі більше. Якби тоді йому сказали, що поєдинок шостого туру для «Толуки» не матиме значення, якою була б реакція імпульсивного Кардосо? Про що б він подумав?

А вийшло так, що «Толука» здивувала чи не найбільше з усіх учасників. По-перше, не було відчутного контрасту між домашніми та виїзними матчами, по-друге, команда діяла значно енергійніше та агресивніше, аніж у більшості зустрічей чемпіонату Мексики.

Тактично «Толука» теж завжди була готова до конкретного суперника, а не «взагалі». Нейтралізація Дугласа у першому турі лише один з нюансів. У тому матчі мексиканці настільки виразно переважали «Греміу», що виграли навіть удесятьох.

Форварди Енріке Тріверіо та Фернандо Урібе зараз грають може й не так результативно, як у другій половині 2015-го, але кожен з них забивав переможні м’ячі у Копа Лібертадорес. У воротах — один з найкращий голкіперів Мексики Альфредо Талавера. І у захисті, і в середній лінії вистачає досвідчених футболістів, гравців національних збірних Мексики, Парагваю, Перу.

Важливо, що «Толука» серйозно поставилася до участі у турнірі. Іноді мексиканські клуби дозволяли собі випускати у Лібертадорес резервні склади. «Толука» ж поки що грає так, наче жодне інше змагання її зараз не цікавить.