Crónicas del Nuevo Mundo: Збірна Колумбії.

Шостий тур кваліфікації зробив розкішний, і не надто очікуваний подарунок. Повернулася збірна Колумбії. Принаймні саме так сприймається гра, продемонстрована командою Пекермана у поєдинку з Еквадором. До цього матчу еквадорці були лідерами, не поступилися жодного разу й грали змістовно та ефективно. Напередодні візиту до Барранкільї вони втратили очки вдома (нічия 2:2 з Парагваєм). Додатковий стимул поборотися за позитивний результат у Колумбії. Тим більше, що за перші чотири тури відбору еквадорці здобули на виїзді більше перемог (2), аніж за два повних попередніх цикли (1).

І на поле стадіону «Метрополітано» гості вийшли не відбиватися, не лише «стримувати» суперника. Еквадор планував вести й свою атакувальну гру. І дещо було зроблено. За інших обставин це було б помітніше. Цього ж разу усі спроби затьмарила яскрава, сліпуча гра колумбійців. Недаремно вони витанцьовували після забитих м’ячів. Те, що передувало взяттю воріт не менше відповідало усім канонам танцювального мистецтва. Тільки футбольній їх версії.

Саме так Колумбія відіграла увесь минулий відбірний турнір. Саме так Колумбія грала на чемпіонаті світу аж до чвертьфіналу. Заради матчу з опудалом від Сколарі Пекерман раптом змінив платівку й змусив свою команду увесь перший тайм недолуго тупцювати край порога танцювальної залі. Це вже потім німці довели, що опудало це не злякало б навіть вороняччя.

Для колумбійців наслідки того тайму були значно тривалішими, аніж можна було уявити. І на Копа Америка, і на старті цього відбору до чемпіонату світу з кожним матчем дедалі помітнішою ставала фальш. Не помилки, бо як відомо «помилка за фальш не йде», а саме фальш. Колумбійці втрачали усі найкращі риси своєї гри, усю легкість свого танцювального футболу.

Важливо зазначити, що йдеться не про якісь ефемерні епітети, мінливі характеристики, що виявилися лише витвором екзальтованої уяви ласих до гіпербол журналістів. Ігрова структура здавалася надзвичайно міцною, ідеї зрозумілими, логічними, «рідними» для кожного футболіста збірної. Усі порівняння стали лише наслідком. Команда втілювала ці ідеї настільки красиво, що епітети злітали з вуст самі, з тією ж легкістю, з якою м’яч пурхав від одного гравця до іншого.

І боляче було дивитися як усе це зникає, вивітрюється, перетворюється на спомин. Аж раптом — ось воно все знову. Ритм, темп, блискучий рух, що дозволяє займати оптимальні для продовження атаки позиції на мить раніше за суперника. І миті цієї достатньо, щоб після кожного нового пасу захисники відставали дедалі безнадійніше. Зовні це виглядало так само невимушено, як 2-3 роки тому. Титанічна робота з вибудови такої гри завжди залишається за кадром. Ансамбль вмілих виконавців змушує повірити у те, що так можна робити без репетицій, без невпинного повторення дрібних елементів, що потім утворюють загальну картину.

Кажуть, що у збірній досягти такої взаємодії складніше, бо часу, мовляв, не вистачає. Можливо це й так. Якщо йдеться про тренерів, у яких за душею тільки заклики «повністю віддаватися на полі». Пекерману ж ніколи не бракувало саме ідей для організації гри, і у цьому конкретному випадку він зробив точний, добре продуманий вибір. Йдеться про кадрові рішення. Колись яскрава гра втрачала блиск не через те, що втрачали актуальність закладені у неї ідеї. Та навіть Пекерману знадобився час, щоб остаточно вирішити трохи змінити персонал, аби відродити колумбійську збірну.

На щастя для тренера національної команди, чемпіонат Колумбії зараз щедро готує виконавців хорошого рівня. Вони не просто грають у колумбійський футбол, вони ним живуть.

Тож Себастьян Перес (23 роки) у перших своїх матчах за збірну (проти Болівії та Еквадору) виглядав так, ніби мав за плечима вже кілька десятків подібних поєдинків. У Колумбії він грає за «Атлетико Насьйональ», команду, що заслуговує на окрему розповідь. У збірній Перес не робив нічого такого, чого вже не доводилося виконувати у клубі. Розважливі, точно прораховані дії номінального опорника перетворювали його на ще одного творця, який додавав головного болю суперникам й давав більше свободи чи не найкращому зараз колумбійському футболісту.

Едвіну Кардоні не звикати діяти трохи ближче до лівого флангу. У своєму клубі, мексиканському «Монтерреї», він формально теж починає десь там. (Схема «Монтеррея», з усіма її сюпризами для опонентів, теж хороша тема для окремого тексту). Магія починається згодом. Коли Кардона невтомно вишукує найвразливіше місце у захисних побудовах і з’являється там з бездоганним планом подальших дій. І на старті кваліфікації, у досить блідих та посередніх матчах Колумбії, Кардона залишав спалахи-нагадування про свій талант, тож легко уявити як вільно йому дихалося на полі у матчі з Еквадором.

Хамес. Він взагалі міг нарешті згадати, що таке колективний футбол, що таке команда, до якої добирає виконавців тренер, а не безголовий президент. І Хамес звісно теж насолоджувався кожним дотиком до м’яча. Проблема у тому, що на відміну від Кардони у нього немає такого щастя у клубі.

Карлітос Бакка. Коли він забив перший, зринули у пам’яті епізоди з матчів саме на цьому стадіоні, коли він ще виступав за місцевий «Жуніор». І так само вправно, елегантно розбирався із захисниками, і забивав, забивав, забивав. Він дуже скромний, завжди буде розказувати, як важливо працювати на команду, навіть якщо не відзначаєшся сам. Але суть Карлоса Бакки у тому, щоб відправляти м’яча до сітки воріт. Це він вміє робити найкращє, і останні два матчі з трьома влучними ударами є найліпшим способом забути про посуху перших чотирьох турів.

У захисті дебютували у цих двох турах Оскар Мурільйо (27 років, «Пачука»), який без проблем замінив у центрі свого однопрізвищника — Джейсона та тридцятидворічний Фарід Діас («Атлетико Насьйональ»), чия енергійна гра на лівому фланзі впала в око не лише журналістам, а й тренеру зібрної.

Даніель Торрес (26 років) перші матчі за національну команду зіграв у листопаді минулого року тож цього разу здавався ледь не ветераном й з відповідними впевненістю та надійністю відіграв поруч зі Себастьяном Пересом.

Пекерман не вигадував нічого нового у ці кілька днів. Він «всього лише» наповнив свіжим змістом чомусь підзабуті ідеї, довірив тим, хто у цей конкретний момент краще за інших міг би ці ідеї повернути до життя. Незалежно від віку й чемпіонату, в якому грає зараз футболіст. Колумбія знову танцювала на полі. Це було витончено, вишукано, лепсько. Це були емоції, яких гра збірної Колумбії не викликала майже два роки.