Чи не краще було написати про них після двох матчів без перемог? Після цієї майже рекордної для них серії? Адже, як вчить Марсело Б’єльса: «Успіх деформує сприйняття, розслабляє та дурить, робить нас гіршими, «допомагає» нам надмірно собою захоплюватися».
Чи не стали б матчі, що не вдалося виграти ліпшим матеріалом для знайомства з найкращою командою Аргентини? І так, і ні. Бо поєдинки з «Палмейрасом» та «Банфільдом» залишили ті самі емоції, що й перемоги у більшості інших матчів сезону. Захват, радість, вдячність за магію. Розгром уругвайського «Рівера» став лише новою зустріччю логіки гри з результатом. Востаннє так шалено доводилося бажати цієї не завжди очевидної у примхливому футбольному світі зустрічі під час стрімкого злету «Уракана» Анхеля Каппи.
Коли Едуардо Коудета призначили тренером «Росаріо Сентраль», він проголосив, що хоче створити команду, яка б подобалася глядачам. Якийсь умовний Мозе Жорінью захлинувся б від реготу, почувши такі заяви. Та й у самій Аргентині часто лунають обіцянки «боротися», «бігати», «працювати на полі». Коудет теж не проти, щоб його команда працювала. Важливі деталі. Важливо, що саме кожен тренер має на увазі під роботою.
«Якщо ти припустишся помилки, я візьму її на себе. Тому не бійся, виводь м’яч сам, а не запускай його світ за очі». Так Коудет заохочував гравця «Сентраля» не боятися йти на дриблінг біля свого штрафного майданчика. До чого це призвело? У виїзному дербі, за рахунку 1:0 на користь РС, на останніх секундах компенсованого часу другого тайму, за метр до штрафного Даміан Мусто елегантним фінтом прибирає суперника й провокує його на фол.
До чого ще це призвело? У марафонському чемпіонаті Аргентини-2015 «Сентраль» програв тричі у тридцяти матчах. Дотягнутися до титулу не дозволила надмірна кількість нічиїх, але висновок багатьох журналістів та екс-футболістів, що зараз працюють у ЗМІ, був одностайним: «Найкраще за всіх у футбол в Аргентині грає «Росаріо Сентраль»».
Настав новий рік, стартував новий чемпіонат, а це твердження залишається актуальним. Тому варто згадати програний «Палмейрасу» матч Кубка Лібертадорес. Злива у першому таймі не завадила обом командам зіграти блискуче. «Сентраль» пропустив і після перерви не залишав чужу половину. Рубен не реалізував пенальті, невикористаними залишилися інші чудові шанси.
Незмінним було прагнення команди Коудета залишатися собою. І поразка на тлі цих зусиль здалася не надто суттєвою. Важливіше було відчуття вдячності за ще одне видовище. Відчутний контраст з убогими спробами лондонського «Арсеналу» «не програти» матч ЛЧ проти «Барселони».
У Едуардо Коудета вся «робота» на полі обертається навколо м’яча. Цей маленький центр Всесвіту має на команду такий магічний вплив, що одним з найактивніших учасників атакувальних маневрів є щойно викликаний до збірної центральний захисник Хав’єр Пінола. (Мартіно мав би запросити значно більше гравців «Сентраля», але мабуть треба дочекатися поки вони переберуться до третього китайського дивізіону).
«Сентраль» грає 4-4-2, цей «архаїчний», «передпотоповий» варіянт. І наповнює його життедайною енергією, динамікою непередбачуваності. Коудет прагне вигравати не менше за будь-якого іншого тренера. Саме тому він націлює на ворота суперника кожного свого футболіста. Захисні функції не повинні при цьому втрачати значення і «Сентраль» і у минулому чемпіонаті пропускав в середньому менше м’яча за гру, і у цьому поки що п’ять у шести турах.
Як і будь-який інший тренер Коудет прагне збалансувати свою команду для ефективнішої гри у обороні та у фазі переходу від атаки до захисту. Але робить це пам’ятаючи про свою обіцянку одразу після призначення. «Чачо» сам був вишуканим гравцем, та це навряд чи є єдиним поясненням краси гри «Сентраля». Він занурився у тренерську роботу, аби детально вивчити усе, що може допомогти втілювати на полі бажані задуми. І цей процес збагачує його та кожного гравця команди. Приклад Піноли показовий. У 33 роки він отримує запрошення до збірної, за яку ще 2007-го зіграв товариський матч, а потім ніхто про нього й не думав.
Ще у Коудета є Даміан Мусто. На п’ять років молодший за Пінолу, центральний півзахисник, у якого в попередніх командах були такі дисциплінарні показники у чемпіонаті Аргентини: «Кільмес» — 44 матчі, 17 жовтих, 2 червоні; «Атлетико Тукуман» — 55/20/1; «Олімпо» — 92/40/5. У «Сентралі» він не перетворився раптом на янгола і свої 19 жовтих у 42 матчах вже має, але загальне враження від гри Мусто зовсім інше. Він якраз і міг бути в іншого тренера символом «біганини», «роботи». Але про його фінт у класико ми вже згадували.
Джовані Ло Чельсо. Хлопчина для рубрики: «Запам’ятайте
І у Росаріо (а де ж ще, як не там?) з’являється Ло Чельсо. З пасом, ударом. І ще з чимось, що словами пояснити майже неможливо. Можна знаходити епітети, можна порівнювати, можна потай сподіватися, що саме він і є спадкоємцем Рікельме. Та ще більше хочеться стежити за його розвитком. Він зараз у найкращому середовищі для цього.
Щоб зрозуміти увесь маразм діяльності Умбертіто Ґрондони у збірних Ю17 та Ю20 варто зазначати, що за ці команди Ло Чельсо не зіграв жодного матчу.
Маразм іншого штибу завадив Марко Рубену розкритися у київському «Динамо». У команді ж з тренером, з чіткими ідеями, у команді для нього рідній Марко просто нестримний. Усе, що він демонструє зараз було у його репертуарі завжди. Коудет не відкривав якогось нового Марко Рубена. Він «просто» створив сприятливий контекст для гри форварда. Те саме стосується і Марсело Ларрондо, який за 15 матчів у чемпіонаті забив за «Сентраль» лише на один м’яч менше, аніж за шість років у Італії.
Сесар Луїс Менотті жартома казав: «Єдина команда, якій я бажаю успіху незалежно від якості гри, це «Сентраль». Я вболівав би за них, навіть якщо б «Сентраль» тренував Білардо». Маестро може бути спокійним. Зараз «Сентраль» виграє (і програє теж) так, що не пропускати жодного матчу цієї команди прагнуть не лише у Росаріо.
