Eliminatorias Sudamericanas: Перший тур

Одразу кілька команд вийшли на матчі першого туру відбірного турніру без своїх найкращих футболістів. Уругвай грав без Суареса, Аргентина залишилася без Мессі, Бразилія була позбавлена Неймара, а колумбійцям бракувало Хамеса Родрігеса. І все ж навряд чи буде правильно пояснювати поразки одних, та не надто переконливий вигляд інших, лише відсутністю зіркових виконавців. У кожному матчі туру було значно більше важливих та цікавих нюансів.

Болівія – Уругвай

Про все, що коїлося у болівійському футболі останні кілька місяців, треба розповідати окремо. На цьому фоні гра команди навіть певною мірою здивувала.

Бальдів’єсо обрав 4-4-2 з «бразильським» присмаком. Як і у багатьох клубах Бразилії, що використовують цю схему, два атакувальних півзахисники лише формально розташовувалися на флангах. У перші 20 хвилин матчу і Алехандро Чумасеро, і Ясмані Кампос постійно зміщувалися у центр, з подальшими спробами пробити з-за меж штрафного. У Кампоса це виходило трохи краще, але назагал такі маневри не давали дихати флангам збірної Болівії, бо підключення захисників часто залишалися без уваги. Кампос лише раз за увесь цей час обігрався на правому фланзі із Самп’єрі. Ще один мінус подібних дій — через центр значно важче було переправити м’яч на форварда Ясмані Дука.

Варто було залучити до контролю м’яча більше гравців, зокрема обох центральних півзахисників, комбінували болівійці вже краще, а Дук досить непогано боровся за позицію із уругвайськими захисниками.

На початку другого тайму з’явився ще один фактурний форвард — Оскар Діас. Чумасеро перейшов у центр півзахисту, але й на більш звичній для себе позиції грав не надто ефективно. І йому, й іншим гравцям не вдалося як слід структурувати атаки, створити умови для регулярних передач до штрафного. Довгі діагоналі з центру на фланг не розтягували й не розхитували оборону гостей.

Уругвай виграв цей матч завдяки традиційним «чеснотам» Табареса. Ніяких енґанче, ніякого футболу. Невибагливий розвиток атак, флангові захисники, що майже не перетинали центральну лінію. Гол Касереса взагалі можна назвати грубим порушенням ігрової дисципліні. Від пресингу навіть у центрі поля відмовилися, схоже, через кліматичні умови, водночас дуже міцно законопатили все біля власних воріт. Проти такого суперника, як Болівія цього зрештою вистачило. Табарес занадто добре відшліфував цей огидний стиль й він може приносити результат і надалі. Але як же хочеться, щоб хтось розтрощив такий Уругвай на друзки.

Колумбія – Перу

Як, наприклад, зробила це Колумбія на початку попередньої кваліфікації. Уругвай тоді приїхав до Барранкільї у ранзі чемпіона континенту. На команду Пекермана це не справило ніякого враження. Один з найвишуканіших матчів останніх років. Зараз, на жаль, колумбійці втратили цю здатність «вальсувати» із м’ячем й поступово затискати суперника.

Відхід від такої гри можна пов’язувати з ігноруванням Макнеллі Торреса. Його не було на чемпіонаті світу, де Пекерман відмовився грати у футбол у першому таймі матчу з Бразилією. Якби він тоді не злякався невідомо чого, Колумбія цілком була б здатна влаштувати щось подібне до півфінальних 7:1. Принаймні тоді так здавалося.

Зараз динамічний початок змінився, особливо у другому таймі, відрізками, коли команда просто намагалася вистраждати результат. Так, було спекотно. Але й чотири року тому, за такої ж спеки, розгромили Уругвай. І не скажеш, що тоді взяли біганиною. Чому ж зараз м’яч тримався значно гірше?

Коли футболу мало, залишається боротьба. І у цьому аспекті нарікань бути не може. Навіть Тео Ґутьєррес відчайдушно чіплявся за кожен м’яч. Хороший матч провів лівий захисник Франк Фабра. Він вже не перший рік діє на високому рівні у національному чемпіонаті й досить солідно відіграв свій перший офіційний матч за збірну.

Перуанці заслуговували на більше. Чи все ж ні? Дивно, що не виходить якось чітко відповісти на це запитання. У першому таймі — чудова робота в обороні. Лобатон та Байон вчасно опускалися ближче до штрафного й вміло розривали комбінації суперника у центрі. Та й уся команда терпляче захищалася, коли господарі ще були здатні довго контролювати м’яч.

Інше — виявити достатньо наполегливості, коли м’яч твій, мати чіткі критерії побудови атакувальних дій. З цим до перерви були проблеми.

У другому таймі активніше рухалися Куева та Каррільйо, більше працювали ближче до центру, а не на флангах. (Нюанси, контекст, важливі у футболі. Те, що псувало гру Болівії, перуанцям навпаки дозволило додати). Скорочувалася відстань між гравцями, точнішим ставав контроль м’яча. І за обсягом цієї роботи перуанці ніби й справді могли розраховувати бодай на нічию. Та все ж моментів було створено не так вже й багато. І при цьому в кожному з них цілком можна було відзначитися. Штанга після удару Ґерреро, сейв Оспіни після штрафоного у виконанні Куеви, удар Рейни повз ворота.

Філософські дебати на тему чи заслужила щось вагоміше команда Рікардо Ґареки можуть тривати довго.

Венесуела – Парагвай

Поле й так було занадто вогким, а венесуельці ще прагнули додати темпу своїм атакам. Ніби й є у команді майстри взяти паузу, трохи притримати м’яч аби яснішою стала картина, аби ігровий начерк був каліграфічним, а не нагадував сквапну писанину.

Упродовж першого тайму Венесуела постійно кудись поспішала й постійно запізнювалася. Гнала м’яч уперед і не встигала за власними задумами. Це призводило лише до нескінченної боротьби за м’яч, що цілком влаштовувало парагвайців.

Гості прагнули створювати чисельну перевагу навколо гравця збірної Венесуели, що володів м’ячем. Були й фрагменти високого пресингу. У перші 15 хвилин парагвайці ще й дали кілька прикладів чистого виходу з оборони. Надалі ж і вони частіше забували про паузу, як важливий елемент будь-якої футбольної мелодії. Їм зрештою пощастило упіймати суперника на фальшивій ноті, що особливо здивувало у цій суцільній какофонії.

Чилі – Бразилія

Колись команди Хорхе Сампаолі паузу робили лише для того, щоб розчепити пальці на горлянці суперника. Заради перемоги на Копа Америка він мав навчити збірну Чилі користуватися різними методами. І все ж основний з них залишається для несамовитого аргентинця найкращим. Заміна ще у першому таймі була потрібна саме для того, щоб повернути у гру темп, швидкість та вертикальність.

На це були спрямовані й подальші зусилля тренера та гравців. Лише одна команда прагнула збалансувати свою гру заради перемоги. Саме ця команда перемогу здобула.

Інакше навряд чи могло бути. Попри те, що Діас ледь не отримав червону на 58-й хвилині, попри те, що іноді розкривалися й залишалися вразливими для контратак. Чилі зараз є чемпіоном континенту, тож і гру Сампаолі будує відповідно. Пропонувати першим, атакувати швидко й наполегливо, якщо ж треба, а були й такі відрізки, терплячіше працювати з м’ячем.

Важливо, що кожен гравець провів матч без очевидних спадів. Якщо хтось починав «згасати» або ж його витягували партнери, або Сампаолі робив необхідні корективи. Корисним став вихід Маті Фернандеса. Вальдів’я відчутно втомився й невтомні переміщення Матіаса дозволили зберегти динаміку та свіжість.

А Дунга навіть пристойно зіграв. У рамцях того примітиву, що він зазвичай пропонує. Бразилія справді зуміла завдяки хорошій роботі середньої лінії нейтралізвувати на якийсь час ініціативу господарів. Якби грали, як інший майстер «обмеження», проти болівійців, може б навіть три очки взяли. З тих, що «не пахнуть». Хоча які там пахощі. Від «гри» Дунги страшенно смердить вже не один рік.

Аргентина – Еквадор

Ідеологічний провал Херардо Мартіно. Команда налаштована на те, щоб бігти вперед. Не просуватися поступово, а саме мчатися. І перший імпульс при цьому має давати Масчерано. «Хефесіто» чудово може вигризти м’яч у суперника. Такі теж потрібні. Але він сам зізнається, що виходить на поле «страждати, а не отримувати насолоду».

Якщо ж він раптом стає першим у ланцюжку руху м’яча, страждає уся команда. Бо ланцюг цей розривається моментально. Пасторе та Біґлія (ще один гравець не на своїй позиції) нічого виправити не можуть, а тріо у атаці вкрай рідко отримує м’яч в умовах хоч трохи наближених до комфортних.

Захист — справжня поема. Ронкаґлія, звісно, може зіграти на правому фланзі. Але хіба у агентів, що пхають своїх клієнтів з «модних» європейських клубів, не знайшлося правого оборонця? У центрі — викликаний до збірної з якогось чухонського болота Гарай. І поруч Отаменді. Єдиним досягенням якого залишаться підйомні після «гучних» трансферів.

Ніхто з них просто не здатен був організувати чіткий, впевнений вихід з оборони. Для кожного м’яч є лише предметом, який слід відібрати у суперника.

Мабуть з часів «тренерства» Марадони Аргентина не поставала настільки розірваною, незбалансованою, безідейною .

Еквадор зіграв блискуче. Ґуставо Кінтерос підготував команду просто розкішно. Висока лінія оборони, тиск на суперника на його половині. Здається, що це просто, але Еквадор ніколи не вигравав у Аргентини на її полі, Еквадор не здобув жодної виїзної перемоги у минулому відбірному циклі. Було дуже багато психологічних нюансів, які могли б зрештою спрацювати проти еквадорців. Найбільша їхня перемога полягає у тому, що вони не відмовилися від свого плану на гру після 15-20 хвилин, не сіли захищатися глибше, не визнали історичну перевагу суперника.

І кожна мить такої гри сповнювала еквадорців впевненістю. Монтеро та Валенсія добряче «погуляли» на флангах. Кайседо був безжальним у найвідповідальніший момент. І це ще у Боланьйоса був не найкращий день.