Asian Cup: Катар - Узбекістан 0:2

Почнемо з дефініцій. Одним із у часників матчу була збірна чемпіонату Катару. Команда посереднього рівня, що здатна обігрувати найслабші збірні континенту, але вже не перший рік зіштовхується з тими самими проблемами проти суперників організованих та більш класних.


Найголовніша проблема, що впала в око під час кваліфікації чемпіонату світу — відсутність добре відпрацьованого виходу з оборони. «Зайві» передачі на своїй половині поля серйозно вповільнювали гру. У центрі півзахисту не було жодного гравця хоч трохи спроможного на дії креативні. Здебільшого футболісти на цих позиціях старанно заважали супернику, але губилися щойно завдання ускладнювалося.


І якщо, наприклад, у листопаді 2008-го, коли Метсю попрацював з командою лише два місяці, можна було зрозуміти подібні труднощі у центрі поля (тоді катарці нічого не зуміли протиставити японській збірній), то зараз відверто дитяча гра середньої лінії щонайменше дивує.


Бувало так, що чи не єдиним джерелом енергії та швидкості ставав у Катару Ібрагім Халфан. У першому матчі домашнього Кубка Азії Метсю залишає його у запасі. Спочатку навіть здалося, що не так це й страшно. Катарці упродовж перших п’яти хвилин намагалися максимально швидко переправляти м’яч до штрафного і пресингувати на чужій половині поля.


Кілька моментів, які створили узбецькі футболісти у відповідь, підкреслили, що активність катарців на початку гри є всього лише психологічною атакою, спробою спантеличити суперника й до того ж ця психологічна атака погано продумана, або ж погано виконана.


Активна гра у відборі біля штрафного узбеків означала максимально високу лінію оборони для збереження компактності власних побудов, і саме простір за спинами захисників команди Метсю з легкістю почали використовувати підопічні Абрамова.

Розкішно відіграв Гейнріх, чиї розумні, продумані маневри завжди дозволяли знайти найкраще місце для прориву. Катарці ж після втрати м’яча діяли вкрай розрізнено. Хтось відтягувався назад, зустрічати атаку ближче до своїх воріт, хтось і далі намагався зупинити її у центрі поля. Ще один важливий момент, над яким мав попрацювати Метсю.


А вийшло так, що ані у офсайд не впіймаєш всюдисутнього Гейнріха, бо хтось вже «сів», ані перехопиш пас на нього з глибини.


Ще один ключовий момент — гра збірної Узбекистану вже після голу Ахмєдова. Впевнена, надійна, навіть сувора. Жодного натяку на гру на відбій, на спробу утримати мінімальну перевагу сидінням у захисті. Тріо центральних хавбеків Кападзе – Джепаров – Хайдаров домінувало настільки переконливо, що у катарців не стало навіть духу на нехай хаотичний, але принаймні полум’яний штурм. Вихід Халфана вже нічим не міг допомогти.


У Катару є ще два матчі, але вкотре переконуєшся, що це зібрання гастарбайтерів серйозно залежить від того, яку гру демонструє суперник, наскільки впевнено він діє і що дозволяє катарцям. Самі вони вкрай рідко можуть визначити характер протистояння.


Узбецькій команді, в свою чергу, важливо чіткіше завершувати свої вмілі контратаки, бо у матчах із серйознішими суперниками їх може бути менше, і на долю матчу вони впливатимуть більше, аніж сьогодні.