Fútbol español: Tiki-taka, 18 тур

Атлетико – Хетафе 2:0

«Атлетико» прийняв допінг. Препарат якісний, виготовлений у Бразилії, давно адаптований у Європі. Називається — Дієго Коста. З його поверненням одразу стало більше драйву, більше динаміки у розвитку атак.

Ще наприкінці минулого року Санті Каньїсарес зізнавався, що йому буває важко дивитися гру «Атлетико» усі 90 хвилин. Справді, деякі матчі мали лише суто табличну естетику — три очки й до побачення. Для команди, що не могла реєструвати нових футболістів аж до січня, таке криходерство було необхідним та бажаним. За цих обставин, одна поразка у чемпіонаті є більш ніж прийнятним результатом.

А ось у цьому матчі була в «Атлетико» енергія, якої іноді так бракувало. Знову був той невтомний, наполегливий та нестерпний Коста, який не тільки чужому захисту влаштовує «солодке» життя, а й своїй команді бува додає клопоту. Його вилучення з «Хетафе» на результат не вплинуло, одначе у холодно-привітному Ейбарі Кости не вистачатиме.

Валенсія – Жирона 2:1

Оце щоразу, як надумає Пабло Мачин трохи перебудувати гру команди, виходить не дуже добре. Зараз, щоправда, нікого з суперників персонально не тримали, але залишився в запасі Борха Гарсія й вийшов ще один гравець до опорної зони. Поки «Жирона» витримувала запропоновану господарями динаміку, усе було гаразд. Порту ще й забив рідному клубові.

Однак коли «Валенсія» наполегливіше заграла у боротьбі за м’яч, у «Жирони» зник миттєвий перехід від оборони до атаки. Тімор міг хіба що допомогти Гранелю та Понсу стримувати тиск суперника, але чистого та якісного виходу зі своєї половини схема вже не забезпечувала. Тому й вийшов Борха по перерві.

«Валенсія» дуже вчасно заробила пенальті. Кращого початку другого тайму годі й було бажати. З перевагою в рахунку й суперника досить вправно обмежували, й в контратаки летіли, мов на крилах.

Лас-Пальмас – Ейбар 1:2

Поки кореспондент каналу BeIn скаржилася на «незвично холодну погоду», тренер гостей суворо стежив за грою у сорочці з коротким рукавом. +15 на Канарах для Хосе Луїса Менділібара були курортною температурою. А для його команди й поготів. «Ейбар» багато рухався, пресингуючи суперника на його половині, й робив це досить успішно. Успішніше, аніж потім працював із м’ячем. Атакам бракувало звичної амплітуди.

«Лас-Пальмас» ще звикає до Пако Хемеса, але всотувати його ідеї буде легше, оскільки у схожий футбол команда грала й раніше.

Маневри в атаці особливо виразні, коли робить свою справу маг і чаклун Йонатан В’єра. У першому таймі його вплив ніби й обмежив створений на образ і подобу свого тренера «Ейбар», і все одно лідер «Лас-Пальмасу» відзначився.

Надії на перемогу тріснули разом із ногою Сержи Сампера. У центрі поля в нього вимальовувався багатонадійний дует із Ґабі Пеньяльбою (дуже цікавого новачка привіз Хемес із Мексики), аж раптом все пішло шкереберть. «Ейбар» діловито використав найкраще, що міг запропонувати у матчі — стандарт й флангова подача, двічі забив за 4 хвилини й поїхав собі назад до «звично холодної погоди».

Севілья – Бетіс 3:5

Обіграти «Реал» на «Бернабеу». Уперше в історії забити п’ять на полі «Севільї». Для цього прийшов Кіке Сетьєн. Між цими звитягами він може дарувати очки казна-кому, а потім бридке каченя, що невміло крутиться біля чужого штрафного, перетворюється на вишуканого лебедя, який зачаровує кожним рухом.

Третій гол «Бетіса» — це симфонія колективної гри, сторінка з підручника. Його можна дивитися знову й знову, наче якийсь традиційний різдвяний фільм. То варто робити, бо потім знову може бути гіркота неточних передач, «обрізок» біля свого штрафного та усе інше, що так дратувало шанувальників «Бетіса» упродовж кількох тижнів. Потім... А зараз Дурмісі знову залишається перед воротами один, як удома, а «Бетіс» нагадує, що може бути дуже «міцним горішком».

Леганес – Реал Сосьєдад 1:0

Як так може бути, що команда, у матчах якої забито найменше м’ячів, є однією з найцікавіших у чемпіонаті? Відповідь — Асьєр Ґарітано. Тренер «Леганеса» настільки вправно працює, що не хочеться пропустити той зазвичай коротесенький фрагмент матчу, коли теоретично сильніший суперник опиняється у скрутному становищі.

Ось ніби щойно фаворит створював моменти, не так, може, регулярно, як хотів, та все ж створював. Аж раптом «Леганес», до того зовні тихий та сумирний, засадить йому під дих. А за вмінням переплавляти забиті м’ячі на дорогоцінні очки із «Леганесом» здатне посперечатися хіба що «Бьорнлі» Шона Дайча.

Барселона – Леванте 3:0

Усі знають, що Йорді Альба віддасть, а Мессі заб’є. Тільки зробити нічого з цим не можуть. А коли ще у «Леванте» Лерма в чудовій позиції пробиває наче побачив м’яча уперше в житті, славлена «різниця у класі» дається взнаки. І тримається ніби «Леванте» гідно (ще й без трьох дискваліфікованих гравців основи), й навіть іноді у атаці щось є, однак у «Барси», окрім монстрів попереду, ще й у воротах зараз один такий, що в нього наче кілька рук та ніг.

Вільярреал – Депортиво 1:1

Флорін Андоне два роки провів у кантері «Вільярреалу». Розказував потім, — добре, що вже як таки потрапив до Прімери, — що якась неправильна та кантера. Не дають молоді шансу в цьому клубі, — стверджував Андоне. Приблизно так само, як не давали йому шансу в «Депортиво» після повернення Лукаса Переса. Той незмінно виходив у стартовому складі, Андоне ж залишалося чекати. І дочекався якраз у матчі проти «Вільярреалу».

Довелося забивати, як інакше? Забивати «Вільярреалу», в якого у старті були кантеранос Родрі та Раба (досвідченішого Маріо, котрий теж грав у цьому матчі, Андоне був включив до свого списку: «А хто крім них?», в якому також були Бруно та Ману Трігерос).

Родрі взагалі так не дають шансу, що він став одним із найкращих центральних півзахисників цього сезону. Андоне, мабуть, пояснить, що це сталося тільки через травму Бруно. Й скромно промовчить про травму Лукаса, що дозволила йому вийти з перших хвилин.

Атлетик – Алавес 2:0

Найгірший матч «Алавеса» після появи Абелардо. Швидко травмувався Бургі, й «Алавес» так нічого серйозного в атаці не створив. Господарям вистачило мінімальної активності (насамперед Вільямса), щоб цілком комфортно здобути три очки.

А Рауль Гарсія вкотре довів, що за іміджем брутального бородатого дядька, який справді класно вміє грати у футбол, ховається ще й вправний майстер театральних падінь.

Сельта – Реал 2:2

Театральним падінням Яґо Аспаса хочеться вірити, бо навіть дурить він із абсолютно дитячою щирістю. Та що вдієш, коли він один пенальті заробив чесно й примудрився його не забити. Довелося хитрувати у пошуках перемоги. Яку «Сельта» могла б знайти і без шахрайства. Тому що чіткіше уявляла собі, що має робити на полі. Каліграфічна атака, що завершилася майстерним ударом Васса, з будь-яким іншим суперником лише б підкреслила логічність такого перебігу подій.

А з «Реалом» це може бути передвісником двох швидко пропущених м’ячів. Бо таких от матчів він виграв сотні. Коли не тримаєш під контролем усю гру, а тільки епізоди, але робиш це так, що м’яч все одно опиняється в сітці. В іспанському футбольному лексиконі для цього навіть слово є спеціяльне. Pegada. Причипливість.

У другому ж таймі наполегливости та колективної гри «Сельти» було більше, аніж причипливости мадридців.

Малага – Еспаньйол 0:1

Команда Кіке Санчеса Флореса є вдалим прикладом колективу, якому не потрібен м’яч, щоб грати у футбол. От і на «Ла Росаледі» якби у якийсь момент тихесенько м’яч прибрали, суперники б далі бігали собі, штовхалися та виконували інші корисні техніко-тактичні дії.