Crónicas del Nuevo Mundo: Mexico, Clausura 2016

«Робіть, що хочете, тільки Лігілью не чіпайте», — таким був кілька років тому вердикт мексиканських тележурналістів, що під час трансляції одного з матчів чемпіонату заходилися обговорювати можливі зміни у форматі турніру. Ставитися до плей-оф можна по-різному. Комусь здається, що матчі на виліт після сімнадцяти турів «регулярки» є зайвим випробуванням. І можливо за інших обставин і такі зауваження розглянули б уважніше. Поки ж змістовність матчів плей-оф, запаморочливі сюжети й інтрига справді до останньої секунди є найкращими аргументами на користь Лігільї.

Мексиканський чемпіонат зараз є достатньо збалансованим та кадрово якісним, аби серед вісімки учасників плей-оф майже не було випадкових пасажирів. Потенціял клубів, зокрема фінансовий, дозволяє формувати склади, у протистоянні яких дійсно все можуть вирішити сантиметри.

Не дивно, що за час існування Лігільї з’явилося повір’я про «прокляття суперлідера». Суперлідером називали переможця регулярного чемпіонату. Прокляття ж полягало в тому, що досить рідко ця команда ставала найкращою і за підсумками плей-оф. Ось якою була доля суперлідерів після того, як рівно 10 років тому, у Клаусурі-2006, «Пачука» все ж стала чемпіоном.

Апертура-2006: «Крус Асуль» вилітає у чвертьфіналі. Тобто, поступається восьмій команді за підсумками 17 турів. Клаусура-2007: «Пачука» (знову вони) здобуває титул. Апертура-2007: «Сантос» програє у півфіналі. Клаусура-2008: «Чивас» вілітає у двобої з «Монтерреєм». Апертура-2008: «Сан-Луїс» спотикається у чвертьфіналі. Клаусура-2009: «Пачука» дійшла до фіналу, але програла «Пумас». Апертура-2009: «Толука» зупиняється після першого ж етапу плей-оф. Клаусура-2010: Та сама доля спіткала «Монтеррей». Апертура-2010: «Крус Асуль» — третій поспіль суперлідер, що не може пройти бодай одного суперника.

Клаусура-2011: «Тігрес» доводить цю сумну серію до чотирьох. Хоча тут варто зазначити, що команда, яка стала чемпіоном («Пумас») набрала у регулярному чемпіонаті однакову з «Тігрес» кількість очок. Апертура-2011: Коли вілітає «Чивас»? Звісно ж у чвертьфіналі. Клаусура-2012: «Сантос» нарешті поклав край стражданням суперлідера і виграв чемпіонат. Апертура-2012: «Толука» програє у фіналі. Клаусура-2013: «Тігрес» не витримує напруження дербі вже у чвертьфіналі». Апертура-2013: «Америка» у фіналі, але чемпіоном стає «Леон».

Клаусура-2014: «Крус Асуль» не впорався з «Леоном» у чвертьфіналі. Апертура-2014: «Америка», одна з трьох команд, що набрали 31 очко, здобуває титул. Клаусура-2015: «Тігрес» вилітає у одній четвертій. Апертура-2015: «Пумас» у фіналі лише для того, щоб після двох драматичних матчів програти «Тігрес» серію пенальті.Отже за десять років було лише три випадки з дев’ятнадцяти, коли переможець першого етапу підтверджував свою перевагу і у плей-оф.

У Клаусурі-2016 «Монтеррей» Антоніо Мохамеда випередив усіх аж на сім очок. Такої відчутної переваги у суперлідера не було з 2010 року, коли сам «Монтеррей» фінішував слідом за «Крус Асуль» на відстані у ті ж сім очок. Що цікаво, якраз «Монтеррей» і виграв зрештою Апертуру-2010.

Цього разу, перед стартом чвертьфінальної серії з «Тігрес», «Турко» Мохамед навіть обмовився, що невиграш титулу сприйматиме, як провал. Досить серйозна заява, якщо зважити, хто протистояв «Монтеррею» у першому раунді плей-оф. Чинний на той момент чемпіон, найпринциповіший суперник. «Тігрес» Рікарду Ферретті не один рік є командою збалансованою і потужною. Бувало Ферретті дорікали, що «Тігрес» міг би грати ефектніше, яскравіше, з огляду на розсип талантів під його орудою. Але «Тука» Ферретті насамперед вибудовував команду міцну, з логічною та вчасною взаємодією. І коли усі механізми командної гри працювали, краса з’являлася без зайвих запрошень.

Грандіозна серія двох команд з Монтеррею знову нагадала про невичерпність сюжетів у Лігільї. Чого тільки не бачили ми за останні роки. Навіть гол голкіпера на останніх секундах матчу. І все одно кожна нова сторінка цієї історії захоплює і вражає. Принагідно варто зазначити, що зараз у Лігільї правило виїзного голу взагалі не діє у фіналах, а на попередніх стадіях його застосовують коли матчі закінчуються не із «дзеркальними» рахунками. Тобто, після поразки вдома 1:3, «Тігрес» не влаштовувала перемога з таким рахунком на чужому полі. Тоді б далі пішов «Монтеррей», оскільки він був вище у регулярному чемпіонаті.

«Тігрес» вигравав 2:0 коли дуже сумнівне вилучення у складі команди суттєво вплинуло на перебіг подій і розлютило Ферретті. Його післяматчова прес-конференція вже стала легендою.

Дивні суддівські рішення на користь «Монтеррею» були і другому матчі півфіналу проти «Америки», і у першому фінальному поєдинку з «Пачукою». Хай там як, але команді Антоніо Мохамеда залишалося 17 секунд до титулу, коли прокляття суперлідера нагадало про себе.

«Пачука» у матчі-відповіді фіналу залишилася у меншості на 74-й хвилині. «Монтеррей» вигравав 1:0 (саме з таким рахунком «Пачука» перемогла на своєму полі) і став би чемпіоном якраз завдяки своєму суперлідерству у регулярному чемпіонаті. Арбітр компенсував у другому таймі три хвилини. Зіграно було 92:43 коли Віктор Альфонсо Ґусман забив. Лише другий його м’яч у чемпіонаті Мексики. Щоправда «Монтеррею» він у березні забив у Кубку Мексики. Але той гол залишиться лише рядком у статистиці. А точний удар у фіналі згадуватимуть ще дуже довго.

Попри трагічний фініш чемпіонату варто віддати належне «Монтеррею». У схему 4-4-2 Мохамед заклав стільки сюрпризів для суперників, що іноді абсолютно неможливо було передбачити хто саме стане найбільшою загрозою. Карлос Санчес формально починав на правому фланзі півзхаисту. Але ще у Аргентині, і у «Ґодой Крус», і у «Рівері» він досить цікаво інтерпретував це амплуа. Санчес як типовий крайній хавбек, а займав позицію трохи ближче до центру, вміло маневруючи у різних напрямках, і вдало підтримував взаємодію з фланговим захисником. У фіналі, до речі, найкращий футболіст Південної Америки 2015 року не зіграв. Оскар Табарес вимагав, щоб Карлос прибув до збірної Уругваю без затримок. Натомість наставники збірних Колумбії та Еквадору дозволили зіграти у фіналі своїм футболістам.

Едвін Кардона у «Монтерреї» більше виходив на лівому фланзі, але й бувало, що Мохамед визначав для нього іншу «стартову» позицію. Надалі ж, колумбійський футболіст своїми переміщеннями, передачами, ударами завдавав стільки клопоту супернику, що могла здатися, що на полі мінімум два Кардони.

Ще один динамічний та швидкісний колумбієць — Дорлан Пабон — починав найчастіше другим форвардом, але й його обсяг роботи та зони впливу були значно більшими, аніж можно було очікувати. Ще у «Атлетико Насьйональ» Пабон іноді загравався, занадто брав на себе й заплутувався у власних ідеях. У добре структурованій грі «Монтеррея» йому значно простіше і забивати самому (40 м’ячів у 71 матчі чемпіонату), і асистувати партнерам.

Цікавим тактичним нюансом було й використання Нері Кардосо у опорній зоні. Зрозуміло, що Мохамед робив це тільки за певних обставин, але сама присутність технічного, розумного аргентинця на цій позиції урізноманітнювала атакувальні дії «Монтеррея», коли треба було суттєво посилити тиск на захист суперника.

Хотілося б також виділити 19-річного центрального захисника Сесара Монтеса. Уперше цей футболіст з номером 286 на футболці вийшов у матчі чемпіонату в серпні минулого року. Й відтоді пропустив через травми всього три поєдинки. Ось так спрожогу юний захисник став незамінним у клубі, що може собі дозволити витрачати чималі кошти на придбання гравців.

Без голу Ґусмана оцінки виступу «Пачуки» навряд чи мали б суттєво відрізнятися. У регулярному чемпіонаті команді Дієго Алонсо важкувато було вигравати на виїзді (2 перемоги у 9 матчах), але при цьому різниця забитих та пропущених м’ячів на чужих полях була +1, а у плей-оф «Пачука» усі виїзні матчі закінчила внічию, а вдома здобувала перемоги. Тому назагал враження було б позитивним. Не лише від цифр статистики, а й від стилю «Пачуки».

Після дванадцятого місця у Апертурі-2015 Алонсо повністю змінив лінію оборони. З «Монтеррею» прийшов колумбієць Стефан Медіна, його співвітчизник Оскар Мурільйо перебрався до Мексики з «Атлетико Насьйоналя», з «Лос-Анджелес Ґелаксі» прибув гравець збірної США Омар Ґонсалес, а з «Веракруса» Еммануель Ґарсія. Кожен — футболіст досвідчений, кожен виправдав довіру тренера на усі сто. Разом із «Чивас» «Пачука» найменше пропустила у регулярному чемпіонаті.

Стабільно відіграв захист у чверть та півфіналі. Щодо другого фінального матчу, то проблем було значно більше, й не обійшлося без дивовижних сейвів 43-річного Оскара Переса. Феноменальний ветеран ніяк не хотів прощатися з футболом не завоювавши свій другий чемпіонський титул. Перший у «Конехо» був ще 1997-го у складі «Крус Асуль».

«Пачуку» вже не один рік виділяє чудова робота з молоддю. Наприклад, на останніх чемпіонатах світу Ю-17 та Ю-20 у збірній Мексики було по п’ять футболістів цього клубу. У складі «Пачуки»-чемпіона троє власних вихованців виходили у стартовому складі в середній лінії. 20-річний опорник Ерік Ґутьєррес, атакувальні хавбеки Родольфо Пісарро (22 роки) та Ірвінг Лосано (20). Завдяки цьому тріо гра півзахисту була агресивною, динамічною, з хорошим контролем м’яча.

Лосано взагалі у клубі подобався значно більше, аніж у молодіжній збірній, де він не завжди виправдовував свою репутацію. А от у «Пачуці» увесь його репертуар фінтів, прискорень, ударів можна було побачити у всій красі.

Якщо Лосано виблискував на лівому фланзі, на правому сяяв уругваєць Джонатан Урретавіскайя. У «Бенфіці» він так і не прижився, повернення до Уругваю повернуло й натхнення, тож Алонсо не вагався, запрошуючи свого колишьного партнера по «Пеньяролю» вже до Мексики. У регулярному чемпіонаті Клаусури-2016 Уррета ще частіше виходив на заміну, але у плей-оф став гравцем основи.

Також був колись у «Бенфіці» й аргентинський форвард Франко Хара. Як і у випадку з Урретавіскайєю, перебування у ліссабонському клубі спричинило лише мандрівки по орендах. Алонсо поклав цьому край і знову не помилився. У 31 матчі чемпіонату Хара забив 17 м’ячів. У жодній іншій команді такої результативності у нього не було.

Обидва фіналісти показали у цьому чемпіонаті змістовний футбол. Кожен був би гідним титулу. Драматичний гол Ґусмана знову нагадав, що у чемпіонаті Мексики можна впроваджувати різні новації. Тільки Лігілью чіпати не треба.