Crónicas del Nuevo Mundo: Chile

Santiago Wanderers

У Клаусурі зіграно чотири тури й хотілося б зупинитися на «Сантьяго Вондерерс». Команда, що за останні два-три роки видавала дуже різні за змістом та результатом чемпіонати зараз привертає увагу своєю невтомною націленістю на ворота суперника. Більше за «Вондерерс» забив лише лідер, «Універсидад Католика». Стільки ж на рахунку «Універсидад де Чилі», але команда Себастьяна Беккасесе вісім з десяти забила у одному матчі. «Вондерерс» і забиті м’ячі, й атакувальні зусилля розподіляє більш рівномірно.

У захисті ж ще вистачає неузгодженості, що робить матчі СВ ще привабливішими для нейтрального спостерігача. В середьному у поєдинках за участі команди з Вальпараїсо поки що забивається чотири м’ячі.

У домашьному матчі з «О’Хіґґінс» огріхи у діях захисту призвели до голу вже на другій хвилині. Пас від Крістіана Інсаурральде був дуже красивим, та все ж оборонці «Вондерерс» могли б краще зіграти і проти нього й проти Ґастона Лескано, що завершив комбінацію. Десь ближче до двадцятої хвилини почали у притаманному їм стилі комбінувати і господарі. Чіткіше вимальовувалася тоді специфіка їхньої атакувальної гри.

У «Вондерерс» немає очевидного лідера у півзахисті. Того, хто має «освячувати» своїм пасом чи не кожен маневр. Натомість тільки-но команді вдається запрацювати попереду у звичній манері, як значно простіше стає кожному демонструвати свої індивідуальні якості. За межами цієї роботи мабуть ніхто з них не міг би вирішити долю матчу самотужки. А завдяки спільним зусиллям, яскравішими виглядають дії кожного футболіста, що бере участь у атаці.

Стосується це не лише контролю м’яча, а й відбирання його у суперника. Уповні «О’Хіґґінс» відчув це на собі вже у другому таймі. Коли невпинні атаки «Вондерерс» завершилися двома точними ударами. А за хвилину до перерви, за рахунку 1:1, у гостей був шанс ускладнити завдання команді Альфредо Аріаса — «О’Хіґґінс» заробив пенальті. Рамон Фернандес схибив і у другому таймі «Вондерерс» було не зупинити.

У дечому СВ Аріаса нагадує команду Іво Басая дворічної давнини. Але тоді значно рідше вдавалося завершувати блискавичні переходи від оборони до атаки. Та команда запам’яталася насамперед проривом Лео Валенсії. Один яскравий чемпіонат в оренді у «Вондерерс» надихнув його потім на сильний сезон у «Палестино» і зараз він вже грає за «Універсидад де Чилі».

Після Басая СВ очолював розважливіший, поміркованіший Еміліано Асторга. З ним команда двічі була другою. Щоправда після віце-чемпіонства вона стала у наступному турнірі другою з кінця. Тож до контрастів упродовж одного лише сезону клубу з Вальпараїсо не звикати.

Під орудою Аріаса контрасти у грі все ж не настільки різкі й здаються логічними та зрозумілими і для стилю, в якому діє СВ, і для кадрового ресурсу клубу. Так, помилки у захисті дратують та засмучують, але гіркоту цих прикростей з лишком компенсує поки що результативність. І не лише вона, а й власне ефектовна взаємодія футболістів «Сантьяго Вондерерс» біля чужих воріт.

Ще зарано окреслювати коло претендентів на титул, але на всяк випадок варто пам’ятати, що один «Вондерерс», з Монтевідео, Альфредо Аріас чемпіоном вже робив. Попереду у СВ два надзвичайно інтригуючих матчі. Спочатку суперником буде «Уачипато», який нещодавно видав веселі 3:3 з «Уньйон Еспаньйолою» та й взагалі грає досить змістовно, а у шостому турі зустріч з «Палестино», ще однією яскравою командою старту чемпіонату.

Історична довідка. Треба пояснити, як у назві клубу з Вальпараїсо (між містами трохи більше 100 кілометрів) з’явилося слово «Сантьяго».

Футбол до Вальпараїсо привезли з Великобританії й саме ці «експортери» засновували там перші клуби. Потроху втягувалися у біганину за шкіряним м’ячем й місцеві. Зрештою виникла потреба організуватися, аби зустрічатися з британцями регулярно. Тож 15 серпня 1982 року група молодих мешканців Вальпараїсо зібралася для створення власного клубу. Вплив Альбіону залишився у англійській формі — Wanderers —, а для того щоб підкреслити автохтонність нового утворення вирішили додати назву чилійської столиці. Пізніше були спроби замінити «Сантьяго» на «Вальпараїсо», але уболівальники щоразу виступали проти.

Universidad de Chile

Його навіть трохи шкода. Може тому, що Себастьян Беккасесе ще не перетворився на пародію на себе самого, як Ван Ґал, Капелло чи Морінью. У нього на це ще не було часу. Колишній помічник Хорхе Сампаолі щойно розпочав самостійну тренерську роботу у «дорослому» футболі (раніше Бекассесе працював з дітьми у клубі «Ренато Сесаріні» зі свого рідного Росаріо). Одразу в одному з грандів чилійського чемпіонату, команді, яку Сампаолі привів до перемоги у Копа Судамерикана-2011.

Беккасесе працював з Сампаолі з 2003 року, але йому все одно лише 35 й перші власні крокі виходять поки що дуже важкими. На противагу невротичній легкости, з якою він міряє, ступінь по ступеню, технічну зону. Як Сампаолі…

«Чи достатньо повторювати сіпання вчителя, аби бути схожим на нього?», — запитав у твітері іспанський журналіст Арітц Ґабілондо після нульової нічиєї з уругвайським «Рівер Плейт», що означала виліт «У де Чилі» з Копа Лібертадорес вже після кваліфікації. Питань справді зараз значно більше, аніж відповідей. У чотирьох останніх матчах забито лише один м’яч, з пенальті, у ворота «Сан-Луїса», одного з аутсайдерів сезону. Дедалі частіше футболісти на полі занадто схожі на свого тренера й смикаються сюди-туди у пошуках невідомого їм рішення.

Це враження поки що домінує. Здається, що не лише гравці часто імпровізують на полі без належної підготовки, а потім, як у матчі з «Рівером», вдаються до старої доброї навали, а й сам тренер не дуже розуміє, що саме він хоче бачити у виконанні своїх підопічних.

Беккасесе після вильоту з Лібертадорес впевнено обіцяє все виправити. Хотілося б, щоб у нього це вийшло. В «Універсидаді де Чилі», або ж якомусь іншому клубу. Послідовники Б’єльси та Сампаолі дуже потрібні футболу.