U17 World Cup: Франція, Парагвай

Позаду черговий чемпіонат світу Ю17. Попри те, що всі матчі побачити не вдалося, вражень вистачає і є сенс поступово ділитися ними, але не дотримуючись підсумкової класифікації. Адже іноді щось спільне пов’язувало команди з різних континентів, тому й послідовність викладу буде специфічною.

Спочатку — загальне враження, що формувалося потроху упродовж кількох років спостережень за Мундіалями у цій віковій категорії та підтверилося й цього разу. Такі турніри вже не слід сприймати, як змагання наївних хлопчиків, чиї дії на полі більше підкоряються емоціям. Вони вже добре розуміють усі вимоги організації гри, майже кожна команда була підготовлена тактично, й різницю між ними визначала, насамперед, якість втілення своїх ідей. Ніби й не обійшлося без помилок, які традиційно пояснюють віком, та все ж більшість із них цілком можна було б побачити і у матчах «дорослих».

Зараз зупинимося на двох командах, що подарували один з найяскравіших матчів групового турніру. Одну з них називали серед фаворитів ще до старту турніру, а після перших поєдинків компліменти лунали звідусіль.

Потужна, динамічна гра, швидкі, злагоджені маневри усіх ліній французької команди здатні були, здавалося, знищити будь-який спротив. У французів було достатньо відмін аби тиснути на захист суперника. Хоча найкращий бомбардир Євро Одсонн Едуард не відзначався особливою результативністю (2 точних удари), команда забила 14 м’ячів у трьох матчах групового турніру. Від стану одного гравця вона точно не залежала.

Тим несподіванішою стала поразка вже у 1/8 фіналу. Костаріканці зробили те, що здавалося неможливим. Не дозволили французам забити аж до серії пенальті. Майже увесь матч пройшов у режимі «гол є питанням часу». Але питання залишилося без відповіді.

Французи більше атакували, суперник старанно захищався. Слід віддати належне костаріканцям. Їм вдалося витримати інтенсивність власної захисної роботи. Завдання не з простих, коли важко чітко визначити, хто буде найбільш небезпечним наступної миті.

Один лише точний удар у основний час, і нагоди для цього були, змінив би сприйняття матчу. Оскільки ж завдати його французам не вдалося, гра залишиться хорошим навчальним матеріалом для кожного футболіста. Статус фаворита їх начебто не обтяжував, грати прагнули за усіма канонами, і все ж поступово, з кожною хвилиною, з кожним невикористаним шансом психологічний тиск посилювався.

У груповому турнірі перший забивали щонайпізніше на 22-й хвилині. У цих матчах французи постали командою здатною знайти оптимальне рішення у будь-якій комбінації. У одній восьмій приголомшити суперника не вдалося й розпочався зворотний відлік. До серії пенальті, на яку значно розкутішими виходили костаріканці.

Варто згадати, що у півфіналі чемпіонату Європи французи забили лише два післяматчових пенальті. Просто бельгійці били ще гірше (один з п’яти). Цього разу, один з тих, хто відзначився у Бургасі, переграти воротаря не зумів і це був єдиний неточний удар у всій серії.

Попри цю хибу, Тімоте Коньят з «Ліона» був одним з найкращих у складі французів на цьому турнірі. Він вчасно опинявся у потрібному місці, коли команда переходила від оборони до атаки, вміло визначав напрямок розвитку комбінації. Білаль Бутобба з «Марселю» розташовувався трохи вище за Коньята й своїми енергійними рейдами постійно завдавав чимало клопоту оборонцям.

У добре відлагодженому механізмі командної гри робити це було значно простіше, але й ефективним цей механізм ставав завдяки, зокрема, й швидкості та наполегливості Бутобба. Або ж таких флангових форвардів, як Нанімато Іконе (ПСЖ).

Три зі своїх чотирьох м’ячів Франція пропустила у матчі з Парагваєм. Тільки команда Карлоса Хари зуміла здійняти проти французів справжній «супротивний вітер».

У їхньому стартовому матчі парагвайцям знадобилося хвилин десять, щоб налагодити взаємодію між ланками. Надалі якісніша робота з м’ячем, краще взаєморозуміння давали суттєву перевагу над сирійцями.

Не зникли ці елементи й у матчі зі значно сильнішою Францією. До першого голу парагвайців (з пенальті, на 45-й хвилині) різниця між командами була лише у точності завершенні атак. За якістю гри, за кількістю моментів парагвайці не поступалися одному з фаворитів. Вирішальною стала помилка голкіпера, який проґавив удар Іконе.

Ця поразка ніби не повинна була завадити вийти до наступного раунду. Парагвайці грали значно змістовніше за більшість представників Південної Америки й «повинні» були обігрувати в останньому турі Нову Зеландію. Що сталося у цьому матчі зрозуміти важко. Чи так вплинула відсутність двох гравців основи, Хорхе Мореля та Крістіана Паредеса, чи позначилися на якості гри інші кадрові рішення тренера, але Парагвай мало був схожий на себе.

Невиразна, доволі млява гра, з поодинокими спалахами активності, і це у матчі з суперником, що звісно ж не рівня Франції.

Проти новозеландців не вдалося знайти аргументів, аби нівелювати перевагу суперника на стандартах, недостатьно потужно працювали фланги. (Дивно, що лише у другому таймі, і вже після вилучення Марселіно Ньяманду, вийшов правий захисник Роді Феррейра, один з найкращих на цій позиції у всьому турнірі).

З 59-ї хвилини Парагвай грав у меншості. Наскільки виправданим було рішення Євгена Арановського показати другу жовту Ньяманду — питання до експертів. Значно більше сумнівів виникло, коли Нова Зеландія забила вдруге. Лукас Імрі був у невеличкому офсайді в момент пасу Сінґха. У першому ж матчі українського арбітра на Мундіалі можна згадати не зовсім логічне вилучення (на дев’ятій хвилині) захисника збірної КНДР та не призначений пенальті за очевидну гру рукою у ворота цієї ж команди.

Окрім вже згаданих Мореля, Паредеса та Роді Феррейри у складі парагвайців можна відзначити Хосує Кольмана. Шкода, що досить цікава команда раптово самознищилася у вирішальному матчі, але так само, як і у випадку зі збірною Франції, нарікати можна лише на себе.