CAN-2010: Третій тур

Оскільки у третьому турі все здебільшого було банально та прогнозовано, а справжні емоції подарували лише команди групи D, є сенс замість нотаток по кожному матчу пошукати відповіді на кілька запитань, що стосуються вирішальних матчів у групах і дають змогу не лише попрощатися з тими, хто припинив виступи на турнірі, а й підготуватися до плей-офф.


У чому винні збірні Анголи та Алжиру?


На мокрій чи заледенілій дорозі, у дощ чи туман, водій їхатиме обережніше, аби не наражатися на небезпеку. В алжирської збірної обережність взагалі є основою основ і безглуздо було очікувати атак від команди, що у двох попередніх матчах забила один м’яч.


Так, цього м’яча їм зрештою вистачило для виходу з групи. Але це вже вибрики долі та регламенту змагань. У цьому конкретному випадку можна нарікати на пріоритетність особистих зустрічей. А якби, наприклад, важливішою була б різниця м’ячів, і Малаві та Малі потрібно було зіграти з певним рахунком, аби гарантовано відчепити Алжир? Хто наважиться стверджувати, що матч би не закінчився «як треба»?


Скільки років залишається лише співчувати жертвам ось таких «пактів про ненапад», що за мовчазної згоди обох сторін підписали Ангола та Алжир. І якщо раптом хтось не вигадає кращий спосіб визначення двох перших команд у групі, безсило співчуватимемо і далі.


А якби за рахунку 2:0 Стівен Кеші одразу наказав би своїй команді пропустити? Адже тоді з’явилася б надія у малавійців, і може це б змусило активізуватися Алжир, якому навіть нічия збірної Малаві закривала шлях до чвертьфіналу. До того ж, коли Малаві вдалося відставання скоротити, малійці легко ловили суперника на контратаках і знову вразили його ворота.


Але ось така несподівана ризикована та парадоксальна жертва навряд чи спала б на думку тренеру збірної Малі. Він дуже слабко провів турнір. Тож і не варто було очікувати від нього відчайдушних кроків.


Чого б досягли деякі збірні, якби у них були воротарі?


Насамперед йдеться про команди Малаві та Беніну. «Самогубство» збірної Малаві у останньому матчі на совісті голкіпера. Ніби й те, що на вихід до плей-офф у малавійців були реальні шанси, вже слід вважати досягненням. Вчорашній, а ще передучорашній, аутсайдер здобув яскраву перемогу у першому матчі, зігравши так, як на цьому рівні не грав ніколи. Хіба це не успіх? Чи правильно вимагати більшого?


Може, саме близькість ще грандіознішого успіху скувала команду Кінни Пірі. Зробити одразу кілька кроків уперед вічному невдасі не так вже й просто.


Бенін серйозно додав за останні два роки. Стосується це передусім гри в атаці. Нічого дивного у цьому немає. Збірна з такими гравцями, як Сесеньйон та Омотойоссі, ледь не зобов’язана вміти вигадувати щось нестандартне.


Здивувало, що основним голкіпером команди був Джидону. Немає сенсу згадувати, що Шиту був першим номером на попередньому Кубку Африки. Достатньо того, що зараз він вийшов у стартовому складі у другому матчі і зіграв впевнено. І у тому ж матчі зазнав травми…


Які команди грали найцікавіше і найзмістовніше?


Єгипет та Замбія. Дуже приємно, що замбійці уникли зустрічі з чемпіонами вже у чвертьфіналі. Це різні команди, кожна з яких зачаровує по-своєму. Єгиптяни вишуканістю ігрової постави, вмінням прораховувати на кілька ходів вперед та безжальністю, з якою вони карають суперника за найменше недбальство.


А ще роботою тренера. Його ніхто ніколи не запрошував і не запросить до «елітних» європейських клубів, але Хасан Шехата елітний тренер. Тож і команда у нього доброго плоду.


Замбійці беруть за душу своїми швидкісними атакувальними маневрами. Якби захист був міцнішим, команду Ерве Ренара можна було б навіть назвати претендентом на перемогу в турнірі. Зрештою, саме через проблеми в обороні замбійці перед третім туром були у своїй групі останніми. І прорвалися у переможці групи як вміли. Атакою. Перший їхній м’яч у ворота Габона став одним з найкрасивіших на турнірі. Гімном командній взаємодії та націленості на ворота суперника.