CAN-2012: Кваліфікація

Якби таку перемогу здобула середня європейська збірна, сурмили б про тактичний тріумф, грамотний план на гру та ефективне його втілення. Та навіть в країні, про яку йдеться, цю перемогу зустріли з подивом і навіть недовірою. Серед тих, хто не бачив матчу, справді знайшлися й ті, хто телефонував на радіостанції і перепитував, чи немає помилки в оголошеному результаті.


Навряд чи можна було чекати чогось іншого, якщо тренера звинувачують у всіх гріхах вже за те, що він взагалі очолює збірну, якщо один із товариських поєдинків організовували поспіхом (і якщо у обох цих поєдинках команда діяла в атаці з ефективністю, близькою до нуля), якщо від тренувань на базі збірної довелося відмовитися, бо на городі, що там замінює футбольне поле, важко було уникати травм.


Нічого дивного, що ніхто не прийшов до аеропорту проводжати команду, ніхто не розказував у ЗМІ про «нашу мету – 2012». Здається, що «некрологи» збірній були готові заздалегідь.


І ось матч зіграно. Є результат. Туніс – Ботсвана 0:1. Окрім нього є ще й надзвичайно приємні враження від гри збірної Ботсвани, яка поборола фаворита навзнаки за усіма канонами протистоянь Давидів з Голіафами.


Одразу можна відкинути версію про розслабленість фаворита, про «недооцінку» суперника. Тунісці з перших хвилин старанно взялися «прасувати» половину поля суперника. Говорити про «розслабленість» у цьому випадку можуть лише ті, хто замість того, щоб оцінювати побачене на поле, прагне підігнати ці оцінки під готовенький примітивний шаблон.


Так зараз у більшості гравців збірної Тунісу міжсезоння і, можливо, вже у вересні вони б зіграли потужніше. Але й у перший день липня підопічні Бертрана Маршана намагалися підтримувати максимально можливий на цей момент темп гри.
Варто згадати, чому власне знадобилося так рано грати перші матчі кваліфікації Кубка Африки-2012. Коли збірній Того все-таки дозволили брати участь у турнірі, жеребкування вже відбулося. Тож не залишалося нічого іншого, як додати тоголезців до однієї з груп. «Пощастило» командам Тунісу, Чаду, Малаві та Ботсвани. А у їхній групі з’явилося три додаткових ігрових дні.


Отже, грати та вигравати потрібно було у липні, і тунісці прагнули впоратися із цим завданням. Маршан обрав схему 4-3-3, зробив акцент на активні дії на флангах і попервах склалося враження, що аутсайдер триматиметься лише до першого пропущеного, тож тунісцям варто лише якомога швидше вирішити саме цю проблему.


Але з часом ставало очевидно, що цей самий «аутсайдер» захищається достатньо організовано, і провалюватися щохвилини захист збірної Ботсвани не планує. Гра тунісців натомість потроху розпадалася на окремі шматочки.


Провалив матч центрфорвард Жомаа. Просто розчинився десь між центральними захисниками, не чути його було зовсім. Коли ж раптом зустрічався з м’ячем, виробляв щось настільки мляве та передбачуване, що зупиняти його можна було із заплющеними очима.


Плеймейкер Дарражи дедалі частіше зміщувався ближче до правого флангу. Ніби для допомоги реактивному Бен Халфаллі, який дуже сподобався ще у товариському матчі з французами. Але спільних їхніх зусиль не вистачало для прориву. Крен у бік правого флангу зрештою розбалансував атакувальні дії тунісців. Усе звелося до одного, добре зрозумілого супернику варіанту.


Навіть у цьому не було біди, якби Ботсвана зовсім не думала про контратаки. Зрештою не києм так палицею господарі якось би свого досягли і гол би вимучили. Але ж гості «нахабніли» на очах, і коли почин лівого півзахисника Феньйо Монґали підхопив на протилежному фланзі Жоель Моґоросі, задихав на повні груди і форвард Джером Раматлакване. Саме він замкнув прострільну передачу Моґоросі. Саме він передав ще один «привіт» на Батьківщину, де серед іншого тренеру закидали й виклик Раматлакване, котрий, мовляв, «останнім часом більше лікувався, аніж грав».


У другому таймі Тунісу потрібно було насамперед повернути стрункість своїм атакам. Для цього Дарражи поміняв Бен Яхья. І чи не першим своїм ударом здалеку влучив у штангу. Порятунок ніби був зовсім поруч. Залишалося ще трохи додати у русі. І ось тут сталося найбільше диво цього матчу. У русі додавала Ботсвана.


Попри те, що атакували, гості менше, особливо у другій половині тайму, їхні захисні побудови були гнучкими та мобільними. Іноді здавалося, що ботсванці (у яких таке саме міжсезоння, як і у тунісців) навіть коли захищалися рухалися значно швидше за суперників. І тому, де б не намагалися прорватися підопічні Маршана, ботсванці встигали розставити там тенета.


Кілька напівмоментів тунісці все-таки створили. Але щоразу як м’яч оминав ворота Модірі Марумо міцнішала впевненість у тому, що якраз нічия буде у цьому матчі радше випадковістю, а не закономірністю, і що своєю вмілою роботою на полі ботсванці мають забезпечити собі перемогу.


Чому ж так зневажливо ставилися у Ботсвані до своєї збірної ще напередодні тріумфу? Чи є взагалі сенс вимагати гучних досягнень від команди, що в офіційних турнірах стартувала лише на початку 1990-х, а свої нечисленні перемоги у цих матчах здобувала здебільшого вдома?


Однак чотири роки тому, до того самого Тунісу, на відбірний матч чемпіонату світу команду проводжали у аеропорту тисячі уболівальників. Тоді це було нормою. І, мабуть, саме невдачі у кваліфікаціях потроху загасили оптимізм публіки.
Надмірні очікування, притаманні у Африці, як потужним футбольним державам, так і (приклад Ботсвани) маленьким.


Оптимізм змінили апатія та байдужість. Коли ж команду два роки тому очолив Стенлі Тшосане, він одразу став улюбленим об’єктом критики, а фраза: «У нас є хороші гравці, але немає хорошого тренера» лунала з усіх боків.


Достатньо блідо зіграти дев’ятого липня вдома з Чадом, і перемогу у Тунісі з легкістю проголосять випадковою. Адже ніхто ніколи не заперечував, що команди Тшосане вміють захищатися, звинувачували його якраз у невмінні «поставити» яскраву гру в атаці.


Так ніби ця гра з’являється за щучим загадом, а спаринг-партнерів (здебільшого команди-сусіди одного з Ботсваною рівня) вибирає тренер, а не Федерація. Яка потім ще й може «порекомендувати» не запрошувати найкращих виконавців, котрі виступають за кордоном, на товариські матчі… Аби зекономити.


Поки що Стенлі Тшосане і його команда можуть приймати заслужені компліменти. І пам’ятати, що і до перемог у Ботсвані можуть бути так само не готові, як і до поразок.


Якщо ж раптом до перемог готова сама команда, то гра у Тунісі може стати не останнім яскравим спогадом про виступ збірної Ботсвани у кваліфікації Кубка Африки-2012.