Рік 2010: Перші шматочки футболу

Хоча переконувати себе у тому, що усе радикально зміниться і справді буде по-новому, логічніше під веселий весняний капотіж, робимо це посеред холодної пори року, що іноді ще й розщедриться на поважні кучугури. Футбольний сезон теж здебільшого шанобливо пригальмовує перед урочистою зміною цифр, але той, хто без великої гри не може ані дня, старанно розписує собі програму перших днів нового року.


І з насолодою пірнає у вир нібито нових емоцій. Вони, звичайно, мало чим відрізняються від того, що відчував лише тиждень чи два тому, ще у старому році, але новітність бере своє, бо це не стільки новітність року, скільки неповторність та привабливість кожного матчу, якою б не була його афіша.


Збірні Катару та Малі з’явилися на моніторі випадково, немов тепла заміна замерзлому кубковому матчу у Брістолі. За тиждень з гаком до старту Кубка Африки, чому б не глянути на малійців, навіть і без кількох їхніх лідерів? І з’ясувати, що без лідерів команді бракує вишуканості та (яке б ще слово спало на думку другого січня?), новітності.


Різкість, жорсткість, наполегливість — аби не програти. Для чогось більшого потрібен Кануте з його впливом на кожного, свого чи чужого, гравця.


Товариські 0:0 навіть аперитивом важко було назвати. Хотілося кубкового англійського м’ясця. Соковитого, гігантського стейку. Свята наївність перших годин нового року. У Прем’єр-Лізі, представники якої засмічують Кубок з третього раунду, стейки давно вже вийшли з моди. Дедалі популярнішими стають тренери, немов самі зліплені з «пасти» та інших «корисних» страв, котрі ліплять такі ж «корисні» команди. Роберто Манчіні дуже пастоугодний тренер. Під його «МанСіті» страшенно цікаво спати.


Витягувати з майже летаргічного сну заходилися іспанці. Спочатку «Валенсія» з «Еспаньйолом», а потім «Барса» з «Вільярреалом». Команді Вальверде це вдалося чудово. Мало хто намагається з «Барсою» грати у футбол. А «Вільярреал» інакше не вміє, тож наївно, як могло здатися, поліз у відкритий бій. Шкода, що не вийшов з нього переможцем. І водночас, біс із ним, що не вийшов, бо це було набагато яскравіше та незабутніше, аніж сліпа куля «Рубіна».


Кожен чекає від футболу чогось свого. У кожного свій смак. Та найбільше емоцій викликають ті команди, що не ховаються за вигаданими чи реальними фобіями, а прагнуть розкритися на полі, щедро виплеснути свій дар. «Вільярреал» та «Барса» саме з таких команд. Їхнього матчу було цілком достатньо для відродження віри у людство і підготовки до продовження банкету.


У самій Мексиці не всім подобається, що на початку року вісім команд їде до США і там розігрує дві путівки до Кубка Лібертадорес. А от для людей нейтральних, далеких від нюансів мексиканської футбольної політики, цей турнір — окраса перших днів року. Ось і цього разу, дарма, що одразу після канікул, команди рвонули з місця навскач. Залишалося лише ловити кожен рух, кожну думку і досхочу насичуватися на цій учті. Аж до самого ранку ще одного нового дня вже нового року. У футболу достатньо щедрості та різноманіття, аби й у новому році не залишити нас «голодними» і вдовольнити найвибагливіший апетит.