Гана – Камерун 0:1
Кот д’Івуар – Єгипет 1:4
Єгиптяни подавали кутовий. Подача як подача. Але Дідьє Зокора лише трохи зачепив м’яч. Цього було достатньо, аби Амр Закі вразив ворота івуарійців…
Мабуть, це доля. Камерун, який єгиптяни розтоптали у першому матчі, буде суперником «фараонів» у фіналі. Немає бажання та й підстав відмовлятися від слів про тренерський «талант» Отто Пфістера. Перемога камерунців у цьому турнірі навряд чи піде на користь африканському футболу.
І все ж фінал буде саме таким. Камерун збирався потрапляти до нього, за словами Пфістера, «будь-якою ціною», і слова дотримав. Максимально уважна та самовіддана гра в захисті (Александр Сонґ зіграв просто неперевершено) та вчасна різка контратака зробили камерунців фіналістами. Для турніру, на якому було лише дві вольових перемоги, цього більше, аніж достатньо.
Ганцям залишається згадувати невикористані моменти. Ледь не всі вони пов’язані з ударами головою. І це значною мірою характеризує те, як змушена була грати Гана у цьому матчі.
На розминці зазнав травми Кінгстон. Суттєва втрата, що змусила Клода Ле Руа на ходу міняти стартовий склад. Це на додачу до вимушеного переходу Ессьєна у захист. Наставник ганців випустив юного Айю, який зайняв місце на лівому фланзі. На правому розташувався Драман, Квінсі діяв під єдиним форвардом – Аґоґо.
Перша проблема — Квінсі випадав з гри і ніяк не міг пристосуватися до своєї ролі. Атакам ганців бракувало драйву та енергії Ессьєна. Одного лише Мунтарі у центрі поля не вистачало.
Проблема друга — Драман. Він добре може вийти на заміну, але це не гравець стартового складу, та ще й у матчі, що мав таке значення. Навіть коли йому вдавалося ціною неабияких зусиль вирватися на оперативний простір, подачі його були непереконливі.
Ганці страшенно нервували. І не лише ті, хто грав. Варто було бачити переляк на обличчі резервного голкіпера Аджея, коли Ето’О налетів на Кінгсона. Він, здається, просто боявся виходити на поле. Пейнтсіл, перед тим як вкинути аут, кілька разів гарячково підкинув м’яч у повітря і влучив собі в ніс.
Хоч господарі зрештою заграли спокійніше, їм не вистачало максимальної точності. Атака могла розпочатися перспективно, але неминуче закінчувалася чи недбало нервовим пасом, чи програшем силової боротьби. Камерунці – хлопці кремезні, моментально відсунуть від м’яча кожного, хто хоч трохи завагається.
У другому таймі Пфістер стікав слиною біля бокової лінії, його команда стримувала атаки ганців і дочекалася ідеальної нагоди для контрвипаду.
Інший півфінал, у якому зустрілися дві найкращі команди турніру, став, відповідно, найкращим матчем цього Кубка Африки. Не завжди так буває. Найкращі команди можуть і не дотягнути до рівня сподівань та очікувань. Єгипет та Кот д’Івуар це зробили. Попри поразку з великим рахунком івуарійців ці слова стосуються не менше, аніж єгиптян.
Ані на мить не відмовилися вони від своєї гри, щосили (а сили в них багато) прагнули вирватися з тенет пресингу, запекло намагалися продавити вогнетривкий захист суперника.
З Єгиптом майже неможливо грати, якщо пропускаєш першим. Задушлива персональна опіка в’яже суперника, немов пута, кожен крок до воріт, немов крок по ворушкому піску. А якщо витримаєш, дійдеш, на тебе чекатиме воротар, який парирує найскладніші удари, мов не своїми руками.
Якби не Хадарі, івуарійці забили б раніше, ще до зубодробильного удару Кейта. Цей гол міг надихнути івуарійців на ще потужніший штурм. І може, захист якоїсь іншої команди розлетівся б від цього штурму на друзки. Єгиптяни натомість знову вражаюче холоднокровно продемонстрували своє чемпіонське єство.
Цей матч мав бути фіналом. Хтозна, може він ним став.
