Fútbol Español: Espanyol — Страх не вилікувати?

«Це тренер, котрий виведе команду на перший матч на новому стадіоні», — проголосив президент «Еспаньйола» Даніель Санчес Льїбре. На минулому тижні тренер, про якого тоді йшла мова, вивів грецький «Олімпіакос» на матч проти харківського «Металіста».


Ще рік тому Ернесто Вальверде навряд чи збирався до Греції навіть у відпустку. Він тренував «Еспаньйол», який напередодні різдвяної перерви посідав третє місце у чемпіонаті Іспанії, а за якістю гри був, можливо, другою командою країни після «Вільярреала». Яка там Греція!


Контракт у Вальверде був ще на два роки. Саме на церемонії підписання цього контракту Льїбре згадав «обітовану арену», на яку «Еспаньйол» перебереться у 2009-му.


Президент недаремно заговорив про новий стадіон. Ось уже 11 років «Еспаньйол» квартирує на пагорбі Монтжуйк. Стадіон, що приймав Олімпіаду-92 язик не повертається назвати поганим, але для «папуг» він нічим не кращий за золоту клітку.


«Еспаньйолу» потрібен був свій стадіон, рідний. Зрушити справу з місця було нелегко, і президентство Льїбре можна вважати у чомусь успішним хоч би тому, що «Корнелья – Ель-Прат» стане домівкою клубу.


А що можна було б сказати про правління Льїбре, якби команда зіграла у Лізі Чемпіонів! Ще й за два роки після того, як лічені секунди відділяли її від Сеґунди.
У останньому турі чемпіонату 2005/2006 «Еспаньйол» приймав вдома «Реал Сосьєдад». Паралельно «Алавес» грав з «Депортиво». Перемога «Алавеса» вкупі хоч би з нічиєю на «Монтжуйк» відправляли барселонців до другого дивізіону.


У Віторії Бодіпо забив на 78-й хвилині. У Барселоні піщинки компенсованого часу стрімко почали сипатися вниз за рахунку 0:0.


Зупинив цей страшний біг часу удар Коро. Це був останній удар того чемпіонату. Льїбре, зелений від нервів та кількох десятків викурених під час матчу цигарок, пообіцяв, що вболівальники більше ніколи так не страждатимуть.


За місяць до голу у ворота «Реал Сосьєдада» Коро відзначився в іншому важливому матчі. У фіналі Кубка «Еспаньйол» обіграв «Сараґосу» (4:1). Тож сезон страждань у чемпіонаті все ж подарував новопризначеному Вальверде путівку до єврокубків.
Цим шансом він скористався якнайкраще. У травні 2007-го «Еспаньйол» зіграв у Глазго фінал Кубка УЄФА…


У клубному офісі скромного, але легендарного, а інакше й бути не може, шотландського клубу «Квінз Парк» в очікуванні акредитацій юрмилися журналісти з усіх усюд. Галасливих іспанців було найбільше. І навіть у словах тих, хто вже побачив не один єврокубковий фінал, відчувалося піднесення. Одна справа вкотре жувати нескінченну сагу про «Реал» та «Барселону, інша — писати та говорити про «Севілью» та «Еспаньйол», як про фігурантів однієї з найголовніших подій футбольного року.
Легкість та невимушеність, відчуття винятковості саме такого фіналу панували і під час прес-конференцій.


Схожа атмосфера розкривала перед тобою обійми у перші дні 2008 року на Монтжуйк. Чисте, пронизливо блакитне небо та лагідне сонце немов раділи разом з уболівальниками «Еспаньйола».


У першому матчі нового року «Еспаньйол» розбив «Вільярреал» (3:0) і залишив враження команди, якій навіть на третьому місці вже може бути затісно. Настільки затісно, що у останніх двадцяти турах «Еспаньйол» набрав лише дванадцять очок та зменшився до розмірів дванадцятої команди чемпіонату.


З висоти Монтжуйк так просто та приємно милуватися красою Барселони, але на турнірній висоті, на яку після стількох зусиль видряпався «Еспаньйол» свої закони. Там завжди потрібно дивитися ще вище. «Еспаньйолу» не вистачило «кисню». До того ж команда залишилася спочатку без Тамудо, а потім без Де ла Пеньї.


Щоб зрозуміти, що таке «Еспаньйол» без Де ла Пеньї, треба згадати перший сезон Вальверде. Метаморфоза, що сталася з барселонцями завдяки Івану вражала.


Чемпіонат 2006/2007 «Еспаньйол» розпочав домашньою поразкою від «Настіка».
Три наступних матчі Іван пропустив. Два з них команда програла. Повернувся він на поле після невдачі на Майорці. (Інертний «Еспаньйол» поступився 0:1). Це зараз ми знаємо, що повернення Де ла Пеньї стало початком десятиматчевої безпрограшної серії, а тоді матч з «Осасуною» радше був схожий на змагання у швидкості двох черепах, кожна з яких робила усе, аби, боронь Боже, не зрушити з місця.


«Еспаньйол» рухався з місця повільно. «Мотор» команди — Де ла Пенья мав розігрітися. Шість поєдинків поспіль закінчилися внічию. У кожної нічиєї була своя історія. Наприклад, у Вільярреалі арбітр не зарахував чистий м’яч Пандіані (лайнсмен помилково вирішив, що після подачі Івана з кутового м’яч перетнув лінію поля). Другий тайм домашньої гри з «Расингом» нагадував виверження вулкана, настільки непередбачувано і швидко змінювалася ситуація на полі. (Тамудо зрівняв рахунок з пенальті на 91-й хвилині). Поступово «Еспаньйол» забував про страх. Позиція Де ла Пеньї — це місце, де народжується футбол. Футбол команди Ернесто Вальверде народжувався у тому сезоні не без труднощів, але з допомогою Івана він таки з’явився на світ.


І оголосив про свою появу перемогою над одним із лідерів першості — «Севільєю». У другій половині матчу «Еспаньйол» переважав суперника саме у тій грі, що стала фірмовою для самої «Севільї». Чіткий вибір позиції, жорстка гра у відборі із миттєвим переходом у наступ. І філігранні паси Де ла Пеньї як окраса усього цього «джентльменського» набору. Наступний матч — на виїзді проти мадридського «Атлетико» — лише підтвердив, що підопічні Вальверде виходять на той рівень фізичної готовності, що дозволяє не втрачати суперників без перенасичення середньої лінії.


Обриси потужної команди, що проступали у тих матчах, набули чіткості та майже довершеності у першій половині минулого сезону. А потім…


А потім без Де ла Пеньї «Еспаньйол» провалив фініш. І у цьому чемпіонаті він зіграв лише половину матчів. А без хазяїна і двір плаче.


Як і кожен не надто амбіційний за суттю своєю клуб, «Еспаньйол» може злетіти на нечувану висоту і спробувати хоч на трохи затриматися у вищих сферах, завдяки яскравим особистостям. Таким, як Де ла Пенья. І ще завдяки таким майстрам завершального удару, як Рауль Тамудо. Гідної заміни цим двом Вальверде не знайшов, та й чи міг?


Падіння «Еспаньйола» супроводжували розмови про те, що деякі футболісти вже цю команду «переросли» і влітку обов’язково підуть. Рієра та Сабалета так і зробили. Вальверде ж звинуватили у тому, що він «втратив контроль над командою».


Єдність колективу, те, що так необхідно для продовження підйому, вберегти не вдалося. І провину мають щонайменше розділити з тренером ті, хто виходив на поле у останні два місяці чемпіонату. Ті, кому Вальверде довіряв два сезони, ті, хто занадто швидко повірив у власну винятковість.


Окремо варто зупинитися на ролі президента. Схоже, що Льїбре серйозно лякають будь-які натяки на виліт. І тому кожен тренер, який досягав чогось з командою за час президентства цього сеньйора (він очолює клуб з 1997 року), втрачав місце після першої ж «невдачі». Льїбре може дати тренеру допрацювати сезон, як це було з Лотіною у 2006-му. І потім шукає когось іншого, хто зможе хоч на сезон відігнати цей страх.


Коли ж страх повертається знову, про все хороше Льїбре готовий забути. Певною мірою Вальверде став жертвою панічного остраху Льїбре, і цілком ймовірно, що президент міг підтримати тренера влітку, переформатувати склад і дати Вальверде ще один сезон. Не захотів. Чи не зумів.


Керівництво клубом виснажує ще більше, якщо боятися тіні Сегунди. Особливо, коли є ризик опинитися у нижчому дивізіоні у розпал будівництва нового стадіону. Парадокс, але якраз з Вальверде на чолі виліт «Еспаньйолу» ніколи не загрожував. Передвісником чогось гіршого став для Льїбре спад у другій половині минулого чемпіонату.


Вальверде змінив «Тінтін» Маркес. Він став до роботи засукавши рукава, з енергією новачка, який готовий усіх заразити своїм ентузіазмом. Свіжий вітер «Еспаньйолу» справді був потрібен. Тільки крім змін метеорологічних, мали статися ще й зміни суто футбольні.


Маркес проголосив, що його улюблена схема 4-3-3, але «за необхідності» команда повинна «вміти пристосовуватися до будь-якої тактики». Чудова ідея. Теоретично, наприклад, кожен шахіст має хоч щось знати про всі дебюти, але все одно навіть у найкращих є «коронні» варіанти. «Еспаньйол» Маркеса, може, й пристосувався б до 4-3-3, але сам тренер зарано почав варіювати схеми і завдання гравцям. Унаслідок цього «Еспаньйол» втратив один з козирів, що були у команди Вальверде у найкращих її матчах — вміння швидко перейти в атаку. А топтання біля штрафного суперників нічого не давало.


Звільнити Маркеса — «найпростіший» вихід для керівництва «Еспаньйола», наляканого перспективою тривалої боротьби за виживання. Маркес, який часто зупиняв тренування, аби щось розтлумачити гравцям, занадто глибоко пірнав у деталі. Він легко міг перетворитися на «божевільного професора», який бурмоче собі під ніс, що ось-ось знайде рішення, не розуміючи, що цього рішення не існує.


Мане має достатньо досвіду та мудрості, щоб не влаштовувати гравцям «курси підвищення кваліфікації». Саме зараз він більше дбатиме про психологію, намагатиметься нагадати гравцям, що вони багато чого вміють. Ще й Де ла Пенья повернувся на поле після чергової травми.


З «Бетісом» «Еспаньйол» справді зіграв розкутіше, аніж у попередніх матчах. І все-таки у зоні вильоту опинився. Тож найближчим часом Мане доведеться вирішувати доволі прозаїчні турнірні завдання, які не порівняти з тими, що стояли перед командою Ернесто Вальверде на початку цього року. І невідомо, коли знову пануватимуть тепер вже не на новому стадіоні впевненість та утихомирення перших днів 2008-го.


Єдине, що ми знаємо напевне — на перший матч на «Корнелья – Ель-Прат» «Еспаньйол» Ернесто Вальверде може прийти хіба що як глядач.


«Ми знайшли тренера на роки», — запевнив Льїбре після перших тижнів роботи Вальверде з командою. Страх виявився живучішим.


А перший м’яч «Еспаньйола» Мане забив Коро.