Copa Sudamericana: Boca - LDU

Таких матчів чекаєш нашорошено. Стережешся розчарувань. Бо афіша обіцяє дуель двох останніх володарів Кубка Лібертадорес. А тренер одного з суперників не приховує, що для нього важливіший найближчий матч чемпіонату. І перші кадри телетрансляції лякають. Коли це на «Бомбонері» так порожньо було?


Потім вони виходять. Ті, кого ще, за рідкісним винятком, ніколи не бачив, ті, у кого досвіду матчів за першу команду не те що кіт наплакав, цього досвіду не вистачить навіть на сльозину новонародженому кошеняті.


Треба придивитися до них. Розібратися хто з них хто. Елементарно розібратися. На рівні упізнавання.


У суперника теж кількох переможців КЛ не вистачає. Ґеррон у Іспанії, Вера у Мексиці. Уррутіа та Норберто Араухо травмовані. Але ж є Себальйос, Кальє, Бьєлер, є Мансо, чорт забирай.


Перші хвилин десять вони самі один до одного придивляються. А потім юнаки «Боки» починають грати. Ні, не так. Вони починають ГРАТИ. Це слово хочеться вигукнути так, щоб чути було аж там, у Буенос-Айресі, на «Бомбонері».


У них все таки є вожак. Леандро Ґрасіан. У свої 26 він найстарший на полі. Ґрасіан — футболіст великого таланту. Але у «Бока Жуніорс» він запасний, бо у «Боки» є Рікельме. І Леандро залишаються ось такі матчі для того, щоб нагадати світу, як він вміє пестити м’яч, як тягнуться від його ніг сотні невидимих ниток, що сплітають гру команди у привабливий візерунок.


І виявляється, що кожен з дітлахів, яких випустив на поле Карлос Іскья вже знає, що це за візерунок має бути. Це називається школа. Вони грають так натхненно і водночас розважливо, ніби це не ЛДУ володар Кубка Лібертадорес приїхав, а команда Львівського державного університету випадково, немов у чийомусь фантасмагоричному сні, опинилася на полі «Бомбонери».


Їх ніхто і ніщо не може зупинити. Пабло Моуче носиться з одного флангу на інший так, що у захисників вже шиї болять проводжати його поглядом. А іншого не залишається, бо не встигають, не наздоганяють.


А коли їх черга атаки розпочинати, Моуче на пару з Хонатаном Філіппе летять у підкати, і навіть це роблять вишукано. Годі й казати про підкати Хуана Форліна у власному штрафному майданчику (до якого ЛДУ іноді вдавалося добратися).


Бачиш це і думаєш, що тільки у нас можна міркувати, чи здатен гравець перекваліфікуватися із опорного хавбека у центральні захисники. У Аргентині запитували б, чи він взагалі може бути футболістом.


Після першого тайму 2:0. Мало бути більше. І юніори «Боки» це розуміють. Хрестоматійні комбінації шматують захист ЛДУ. Від завзяття та наполегливості господарів поля віє свіжістю та нестримністю вітру. Третій та четвертий м’ячі стають окрасою цієї вистави.


Страшенно цікаво, що з ними буде далі. Зрозуміло, що на наступному тижні матч-відповідь у Кіто, і вони знову вийдуть на поле. Та ще цікавіше розмірковувати, як складеться футбольна доля кожного з них. Голкіпера Хав’єра Ґарсії, захисників Хуліо Барросо, Хуана Форліна, Есекьєля Муньйоса та Карлоса Фондакаро, форвардів Пабло Моуче, Рікардо Ноїра та Хонатана Філіппе.


Статися може що завгодно. Але у їхньому житті вже був день, коли вони з головою пірнули у гру і не лише виплили, а й пішли по воді так, ніби займаються цим щодня.