Fútbol Español: Barça

Другий поспіль сезон «Барса» повинна насамперед долати себе, а вже потім — суперників. Така послідовність притаманна командам, що досягли серйозних успіхів і мають віднайти нову мотивацію для подальших тріумфів.


Звичайно, в ідеалі, кожен футболіст, який вже здобув із командою кілька титулів, має ставитися до нових-старих завдань з тими ж відповідальністю та зосередженістю на спільній меті. У далекому від ідеалу житті буває зовсім інакше.


Другий сезон поспіль у «Барсі» розмір живота, розмір его, розмір зарплати — теми такі ж само болючі, як тема розміру боргу для того, кому нема чим його віддавати.


Борги гравців перед уболівальниками потроху зростають. Віддавати їх потрібно лише перемогами. Та ще й не абиякими. Дріб’язком не відбудешся. Щоразу як виходиш на поле, маєш викарбувати правдивої ваги золотий. Інакше наживеш слави фальсифікатора.


Не перший день щось не так із футбольним золотарем «Барселони». Тренер і деякі партнери стають на його захист. Найчастіше для того, щоб повідомити, що він занедужав і знову не зможе порадувати публіку своїми шедеврами. Але, продовжують вони, всі ми віримо, що дуже скоро він стане таким, як раніше. Хоча, і не тільки у футболі, у схожому випадку «хвороби» майстра, знову стати таким, як раніше значно важче, аніж перестати бути таким, як раніше.


І ще ж не всі охоче підтримують версію про недугу. Хтось, бува, бовкне щось всупереч генеральній лінії партії. От, наприклад, добрий пастир Едмілсон поділився своїми знаннями з вівчарства і заворушилася одразу пустеля...


Є два паралельних світи, у яких «Барселона» примудряється існувати. Один — повен журналістських історій про напружені стосунки, про майбутню чистку лав, бо love давно вже немає, а відомо ж, що коли її немає, то нічого немає. У Едмілсона запитайте.


У іншому світі — команда продовжує грати, набирати очки і сподіватися на титули. Водночас не забувають нагадати про єдність, незламність волі та про те, що примхи долі (також відомі як травми) не завадять побудові світлого майбутнього.


Та чи є світле майбутнє без бодай промінчиком осяяного сьогодення? Той світ чвар та недовіри не журналісти ж вигадали. І вдирається він регулярно та безцеремонно у світ перемог та поразок, кутових та аутів, забитих м’ячів та сейвів.


І команда стає вразливою. Ні, не настільки вразливою, щоб у близьких та далеких сусідів бути гноєм. Але достатньо вразливою, аби похитнулася віра у власну здатність будь-де, будь-коли і будь-кому нав’язати свої силу і волю.


Завітала на «Камп Ноу» «Мурсія». Яка не те що ніколи у Барселоні не вигравала, а й внічию зіграла один раз із сімнадцяти.


Вже на шостій хвилині голкіпер гостей Нотаріо парирував небезпечний удар і здалося, що от зараз гравці «Барси» все під’єднають, налагодять і запрацює механізм, що безжально розчавить суперника.


На сьомій хвилині виник ще один момент. Біля воріт Вальдеса. Запуск механізму було відкладено на невизначений термін.


Увесь перший тайм господарі намагалися «законнектитися». За винятком одного-єдиного спалаху натхнення — марно. М’яч розгублено сновигав з одного флангу на інший або злітав у піднебесся, коли оптимальним варіантом виглядав довгий пас — і щоразу «абонент перебував поза зоною досяжності».


Подолання власних сумнівів процес неминучий навіть для великих команд. І коли всі навколо тільки й говорять про «кінець епохи», єдине, що може робити «Барса» — нищити ці сумніви кожною атакою, кожною грою.


У «Мурсії» був момент і на початку другого тайму. Невже саме захист найбільше підпадає під вплив сумнівів? Ніби м’яч розпеченим стає, коли наближається до воріт Вальдеса, і кожен дотик до нього сповнений остраху та нерішучості.


Цього разу «Барса» не обпеклася. Навпаки, спалила опудало своїх страхів у вогні атаки.


І тепер треба грати без Ето’О. І поки що без Мессі. І все ще без Роналдіньйо.


Нові сумніви охоплюватимуть перед наступними матчами, але Райкард недаремно сказав, що «у цю команду треба більше вірити». Навіть тоді, коли її гра далека від ідеалу. Насамперед тоді, коли її гра далека від ідеалу.


Бо коли великі команди перероджуються, навіть опряд нової інкарнації — річ непереборно цікава.