Серія А: Повернення "Парми"

У любителів футболу певного віку (дедалі частіше ця фраза стає пристойним замінником якогось лайливого іменника, прикрученого до прикметника “старий”) особливе ставлення до “Парми”. Не йдеться про обов’язкове вболівання, те саме, що “з дитинства”, а радше про певне сприйняття цього клубу, про спогади, викликані його назвою.

Тим, хто бачив, як “Парма” грала у єврокубкових фіналах (й вигравала у них), дивно було спостерігати за поступовим зануренням команди у глибини заплутаної структури італійського чемпіонату. Хоч і зрозуміло, що це процес не новий, скільки вже клубів, свого часу славних, зникли у лабіринтах, пристосувалися до життя на дні чи взагалі розформувалися. В Італії, щоправда, за офіційним розформуванням часто йде створення нового за ім’ям, але все-таки спадкоємця щойно зниклого клубу.

Теперішній S.S.D Parma Calcio 1913 з’явився на світ 2015 року, коли реформована “Парма” стартувала у Серії Д. Уболівальники, ті самі, що справді за “Парму” з дитинства й у яких іншої любови немає, купили того сезону 9 тисяч абонементів. Підйом був стрімким, може, значно швидшим, ніж очікували найзатятіші оптимісти. І сезон 2018/19 “Парма” почала там, де, на думку багатьох, повинна бути. Є, звісно, у цьому твердженні дещо наївне. Однак, що зробиш, спогади про “Парму” 1990-х ще не перетворилися остаточно на купку пожовклих фотографій.

Цій “Пармі” не до снаги повторити ті феноменальні досягнення. І навіть вищезгадані найзатятіші оптимісти навряд чи в це вірять. Наразі йдеться про гідне повернення до вищого світу, про те, щоб згадали, впізнали, визнали. І для цього немає кращих матчів, аніж проти грандів, з якими “Парма” колись змагалася за титули. Поєдинки з іншими суперниками, не забуваймо про очевидне, важитимуть аж ніяк не менше, і все одно такі афіші, як “Парма” - “Ювентус” чи “Інтер” - “Парма” впадають в око миттєво.

У матчі з чемпіоном “Парма” сподобалася у першому таймі. Попри швидко пропущений м’яч, грамотно й спокійно розігрувала свої комбінації. Ще тоді помітною була робота кожного гравця у чітко визначеній зоні. Мінялися позиціями хіба що флангові форварди Ді Ґаудіо та Жервіньйо. Інші відпрацьовували в межах визначеного простору й саме це зумовлювало стрункість та швидкість гри. Лише у другому таймі туринцям вдалося встановити той жорсткий контроль, що зачаровував ще у “Юве” Антоніо Конте. Проти цього невблаганного тиску аргументів у “Парми” не знайшлося. Тим не менш перша половина матчу залишилася у пам’яті. Гра “Парми” у ці хвилини була хорошим орієнтиром на майбутнє.

До того ж, вже у найближчому майбутньому чекав перший з 4 квітня 2015-го візит на “Сан Сіро”. Тоді “Парма” приїхала в гості до “Інтера” з п’ятьма очками після двадцяти шести матчів (із врахуванням штрафу в сім очок) й зуміла зіграти 1:1.

Цього разу матч відбувся на старті сезону, тож скромність очкового доробку “Парми” (1 у трьох турах) не лякала. Цікаво було, якою постане команда у цьому матчі, як саме функціонуватиме у нелегкому випробуванні на виїзді. Відповіді, отримані під час гри, не позбавлені присмаку парадоксальности. “Парма” достатньо втрачала м’яч на своїй половині (30 втрат з 80), ще у першому таймі репортер каналу Sky повідомляв, що Роберто Д’Аверсу непокоїть пресинг “Інтера”. Й було чого непокоїтися. “Інтер” виконав у першій половині 14 ударів (6 у площину воріт) й попри те, що у грі самих господарів вистачало неточностей, загальний тиск на захист гостей був відчутним, а “Пармі” натомість вдалося виконати лише 8 передач у зоні завершення атак. У “Інтера”, до речі, відсоток точних пасів у цій зоні становив до перерви 83,33.

Окрім сейвів голкіпера та втручань захисників, рятувала “Парму” від голу ще й здатність швидко переорієнтовуватися на відбирання м’яча. Ось тут якраз можна сформулювати головний парадокс цього матчу. Навіть із такою кількістю втрат, вимушених чи ні, структурно “Парма” не розвалилася. Знову й знову команда прагнула виходити з оборони завдяки звичним маневрам, тим, що добре працювали і у першому таймі матчу з “Ювентусом”. Зараз вони були менш ефективними, але намір був зрозумілий. У таких випадках це важливо хоч би тому, що вдається уникнути паніки, не збитися на хаотичні, беззмістовні дії без м’яча й полегшити супернику його роботу в атаці.

“Парма” витримала у першому таймі й спробувала додати у другому. Особливо на перших хвилинах, коли фрагментарно з’являвся навіть високий пресинг. Назагал не скажеш, що другий тайм у Мілані команда Д’Аверсо зіграла так само яскраво, як перший проти підопічних Алегрі. Обсяг роботи в захисті суттєво не зменшився, “Інтер” і далі кружляв біля штрафного майданчика. Щоправда по перерві господарі тільки двічі пробили у площину воріт (всього ударів було 14). А що “Парма” отримала насамперед, то це можливість пропонувати значно помітнішу контргру. Кількість передач на останній третині поля зросла до 19, гості виконали вісім ударів.

Один із них, переможний, за красою та якістю, залишиться серед найкращих у всьому чемпіонаті. Завдав його орендований якраз у “Інтера” 20-річний Федеріко Дімарко тоді, коли вже остаточно сформувався висновок: “Дімарко дуже добре увійшов у гру”. (У перерві він замінив на лівому фланзі захисту Массімо Ґоббі). Робота Федеріко, зокрема у переході від оборони до атаки, підкреслила структуру, що у першому таймі була контуром. Після перерви ці лінії стали виразнішими.

У захисті “Пармі” знадобилося й трохи щастя. Арріґо Саккі якось зауважив, що ви можете діяти організовано (а організацію гри “Парми” відзначив у трансляції Джузеппе Берґомі) й грати добре, але цього буде недостатньо, якщо у суперника, навіть якщо він виглядатиме гірше, є індивідуально сильніші виконавці, здатні вирішити долю епізоду на свою користь. Щастя “Парми” в тому, що цього дня такий футболіст “Інтера” вийшов на поле у футболці іншого клубу. Клубу, що повернувся до еліти й прагне знову стати у ній завсідником.