Fútbol de lujo: "Жива вода"

Чемпіонат, у якому є за кого вболівати, дивишся через турнірну інтригу. Зможуть чи не зможуть стати чемпіонами (потрапити до єврокубків, не вилетіти). Інша справа — турніри без постійної симпатії до однієї команди. У такому випадку, ти відкритий новим враженням, емоціям та, звичайно, симпатіям. У такому випадку краса гри якоїсь команди важить більше, аніж її місце у турнірній таблиці. І ця краса вкотре нагадує, що «есть вода, которую пьют, чтобы жить, есть живая вода». Тож кілька слів про джерела живої води у цьому сезоні.


«Уракан» (Аргентина)


Колись він був помічником Менотті у збірній. У «Тенеріфе» допомагав Вальдано, коли острівна команда двічі поспіль позбавляла у останньому турі чемпіонства мадридський «Реал». Самостійна робота на чолі різних клубів у різних країнах не принесла йому великої кількості титулів, але команди Анхеля Каппи ніколи не мучитимуться на полі.


А якщо під його орудою збирається ще й кілька молодих, відчайдушних, готових кинути виклик усьому світу талантів, то виходить справжній «уракан». У клаусурі-2009 команда повністю виправдовує свою назву. Ураганом може змести необачного суперника, тільки-но той забуде про безпеку.


«Уракан» немов розчищає собі простір для комбінацій невпинним рухом усіх футболістів. Геометрія наступальних дій зачаровує. Ривки, передачі, вихід у щойно створені вільні зони — все відбувається так швидко, невимушено та впевнено, що глядачеві залишається лише зануритися у цю футбольну симфонію і насолоджуватися нею.


Свіжий приклад — матч з «Рівером». «Уракан» знищив суперника швидкістю та азартом, невблаганністю руху та нежалісливістю у завершенні атак.


Юні зірочки команди Хав’єр Пасторе та Матіас Де Федеріко вражають насамперед тим, скільки всього вони бачать на полі, скільки варіантів прораховують і як майстерно вибирають оптимальні. Саме ця оперативність пришвидшує гру команди, робить її нестримною.


Лідерство молодих означає і залежність від перепадів їхнього ігрового стану. Стабільності ще бракує. Тієї, що дозволяє уникати надмірного контрасту між найкращими та найгіршими матчами. Двічі у чемпіонаті «Уракан» показово обігрували на його полі «Хімнасія» з Ла-Плати і «Колон». Швидко забитий м’яч. Жорстка гра у захисті, з особливою увагою до Пасторе та Де Федеріко. І «Уракан» не міг розігнатися, не міг дати ту руйнівну швидкість, що розкрошує редути суперника.


Не важливо, яким буде «Уракан» у турнірній таблиці. Якщо говорити про естетику та красу гри, саме команда мудрого Анхеля Каппи є найкращою в Аргентині.


«Ґодой Крус» (Аргентина)


Хоч побіжно, але цю команду потрібно згадати заради двох людей. Хавбека Леандро Карусо та тренера Дієго Кокки.


У Кокки це перший досвід роботи з клубом. Дебют багатообіцяючий. У скромній команді Кокка працює завзято, відповідально, з повагою до роботодавця. Він не скаржиться на обмеженість ресурсів, а намагається дати максимум з тими гравцями, які є у його розпорядженні. Він точно та продумано реагує на події матчу. Схоже, що у Мендосі Кокка не затримається.


Карусо вже (чи тільки ще?) двадцять сім. На полі він той, хто має наповнити тренерські задуми конкретикою. Карусо маневрує і опиняється на різних позиціях. На кожній він здатен здивувати нестандартним рішенням.


Він ніколи не грав у великих клубах. Але за два роки у «Ґодой Крус» він так додав, що у цій команді Карусо вже затісно. Він бачить, розуміє та вміє значно більше, аніж його партнери. І коли вони здатні підтримати Карусо, підіграти своєму солісту, «Ґодой Крус» може стати ініціатором чудового футбольного дійства.


«Жуніор» (Колумбія)


Вони вже вийшли до півфіналу чемпіонату. Час, здавалося б, поговорити про «шанси на чемпіонство». Але говорити хочеться про інше. Насамперед про заводіїв цієї команди. «Дідугани» (обом по 32) та розбишаки: Джованні Ернандес та Рікардо Сісільяно.


Ернандеса постійно підколюють: «Грав би стабільніше, був би беззаперечним лідером збірної». Воно й справді цікаво, що було б якби… Але Джованні не з тих, хто переймається такими роздумами. Він намагається отримувати насолоду від гри і дарувати її іншим. Поруч — Сісільяно. Ще один «друг» дисципліни та порядку. Якщо Рікардо бува дозволяє собі зайвого за межами поля, це одне. Зовсім інше, коли його схильність до екстравагантності та вигадливості проявляється під час гри. Тоді він і пенальті може відбити ніби знічев’я.


Ернандес та Сісільяно у цій команді постають якраз прихильниками порядку. Того, що встановлюють вони самі. Своїми бездоганними передачами, що миттєво міняють картину гри. У такі моменти здається, що вони граються з простором футбольного поля, змінюючи його на власний розсуд.


Ризикнув поєднати цих двох уругваєць Хуліо Комесанья. Найкращий тренер у історії «Жуніора». Це його слова. Він виграв чемпіонат 1993 року, і зараз повернувся за новим титулом. «Не знаю коли саме, у першому семестрі чи у другому, але у 2009-му «Жуніор» буде чемпіоном», — пророчить Комесанья. Якщо у тебе є Ернандес та Сісільяно, можна давати і значно зухваліші прогнози.


«Інтернасьйонал» (Бразилія)


У Бразилії якраз час прогнозів. Чемпіонат щойно стартував, і всі вправляються у мистецтві передбачати майбутнє. І більшість із зайнятих цієї невдячною справою називає претендентом номер один на чемпіонство команду з Порту-Алегрі.


Гра «Інтера» подобається солідністю та запасом міцності. Хоча у команді є кому розігрувати запаморочливі комбінації (один Д’Алессандро чого вартий), не менш вражає робота «Інтера» без м’яча. На-глухо перекриті зони, підстраховка і готовність одразу перейти в наступ.


У чемпіонаті штату «Інтер» тренувався «на кішках». Не того рівня були суперники, щоб зупинити цю машину. І все одно дуже цікаво було бачити її у роботі.
Національна першість дає значно серйозніших опонентів і забезпечує справжню перевірку. Аби тільки не розідрали команду на шматки європейські стерв’ятники.