Futebol Portugues: Новачок ЛЧ "Ґімарайнш"

Відтоді, як повитухи з УЄФА дали життя Лізі Чемпіонів, у цьому турнірі Португалію представляли лише троє грандів та прилученець «Боавішта». І ось у новому сезоні у третьому кваліфікаційному раунді ЛЧ зіграє «Віторія» з Ґімарайнша.


Перше, що, мабуть, спадає на думку будь-кому, хто не надто уважно стежить за португальським футболом: «сенсація», «вискочень з другого дивізіону», «гарматне м’ясо для європейських грандів».


Звичайно, елемент несподіванки в успіху команди Мануела Кажуди є. Власне, і у самій Португалії давно вже звикли до того, що велику трійку скинути з п’єдесталу вкрай важко. Тож третє місце «Ґімарайнша» можна принаймні назвати мало очікуваним результатом.


Та чи сенсацією? З 1980-го року «Ґімарайнш» лише п’ять разів фінішував нижче дев’ятого місця. Двічі команда була третьою, 11 разів четвертою або п’ятою, тобто йдеться про один з найстабільніших провінційних клубів, який регулярно претендував на звання «чемпіона другого плану».


Сенсацією став два роки тому виліт «Ґімарайнша» з першого дивізіону. Команда, що за сезон до цього посіла п’яте місце, просто не готова була до призабутих емоцій та відчуттів, до шлейфу нервових переживань та сумнівів, що неодмінно супроводжують борців за виживання. Виліт «Ґімарайнша» став яскравим прикладом саморуйнування упродовж сезону.


Переляк та стреси виявилися сильнішими за не таку вже й погану команду, що борсалася у багнюці наосліп, і чим пристрасніше вона це робила, тим глибше опускалася.


Сезон у другому дивізіоні став своєрідною терапією. Істерик вже не було. «Ґімарайнш» наполегливо працював, аби довести усю безглуздість свого перебування на задвірку португальського футболу.


Тож про «вискочня» можна забути. До еліти повернувся якщо не блудний син, то, либонь, той, кого там звикли бачити.


У другому дивізіоні «Ґімарайнш» згадав, як вигравати. І це ново набуте знання взяв із собою у сезон 2007/08. Радикальних змін у складі не було. З тих, хто прийшов минулого літа, місце у основі вибороли четверо. Усі інші піднімалися з другого дивізіону.


У будь-якій країні є багато прикладів впевненої гри новоприбулих у еліті. Стабільний склад, звичка грати на перемогу – дозволяють якийсь час і у сильнішому дивізіоні почуватися впевнено. Оскільки ж «Ґімарайнш» не просто повертався, а ще й мав намір затвердитися на більш звичних для себе позиціях, нічого дивного не було в тому, що кожна перемога заспокоювала і підбадьорювала команду. У «Ґімарайнші» зрозуміли, що ніхто на «втрачених» позиціях не засів настілки міцно, щоб його не можна було звідти викурити.


Не зовсім ніби правильно вживати слово «кураж», коли йдеться про команду, що найчастіше вигравала з рахунком 1:0, але воно найточніше характеризує психологічний стан підопічних Мануела Кажуди. «Кураж» у тому, що хороші результати переконували у дієздатності та надійності обраної схеми, у тому, що кожен крок футболісти «Ґімарайнша» робили так, немов суперник сам мав зрозуміти безглуздість опору.


«Віторія» з Ґімарайнша ходила по воді. Що у такому випадку рано чи пізно трапляється?


Те, що «Ґімарайншу» не вистачило віри і команда випустила з рук друге місце і автоматичний вихід до групового турніру ЛЧ, можна зрозуміти. У історії португальського футболу замало прикладів того, як віра рухала не то що одразу три гори, а хоч би одну з них.


Можна назвати день, коли «Ґімарайнш» злякався і почав тонути. 27 квітня. У двадцять восьмому турі на переповненому стадіоні «Дон Афонсу Енрікеш» команда Кажуди приймала «Порту». «Порту», який вже став чемпіоном, «Порту», який мав би бути не проти зробити все, аби на другому місці не було ані «Спортингу», ані «Бенфіки».
«Порту» ніби і не збирався псувати свято супернику. Грав собі як гралося. А от господарі виглядали так, немов до ніг їм поприв’язували важелезні гирі.

Футболістів «Ґімарайнша» трусило у найпростіших ситуаціях. Варто було їм пропустити один м’яч – і вороття вже не було. Матч закінчився з рахунком 0:5.


Цю гру ще довго можна буде згадувати як приклад психологічної крихкості провінційних португальських команд.


І все ж краще пам’ятати інші матчі, яких було значно більше. Матчі, що «Ґімарайнш» з першої до останньої секунди проводив впевнено, солідно, немов усе життя тільки й робив, що проштамповував собі квитки до ЛЧ.


«Ґімарайнш» грає за схемою 4-2-3-1. Ретельно, з дбайливим контролем м’яча готує кожну атаку. Атакувальні хавбеки постійно міняються місцями і невпинно бомбардують штрафний майданчик суперника фланговими передачами.


Напрочуд швидко гравці переходять від атаки до оборони. У цьому запорука надійності та міцності лінії захисту. Злагодженість такого переходу створює супернику додаткові проблеми і змушує його тупцювати на місці.


Ворота вже третій сезон надійно захищає бразилець Нілсон. Голкіпер врівноважений, не схильний до ексцентрики. Нілсон здебільшого встигає зробити все без карколомних стрибків, але гра його не стає від цього менш ефектною.


На правому фланзі захисту у цьому сезоні з’явився бразилець Андрезінью. Він пропустив лише один матч чемпіонату, і саме його гра демонструє, як вдало «Ґімарайнш» попрацював минулого літа на трансферному ринку. Андрезінью чисто захищався (лише три жовтих картки) та грамотно підтримував атаки. Одним словом — не Маркович.


Найбільше проблем могло виникнути з позицією лівого захисника. Починав сезон бразилець Лусіану Амарал. Але у матчі дев’ятого туру проти «Марітіму» зазнав травми і він, і його дублер камерунець Жак Мома. Довелося відтягуватися назад Десмаретсу. На збалансованість дій це не вплинуло. А ближче до фінішу сезону повернувся на поле Мома.


Пара центральних захисників «Ґімарайнша» — наймолодша та найперспективніша у Європі. Бразильцю Жеромелу 22 роки, португальцю Енріке Серену — 23. Вони вже грають з впевненістю та мудрістю ветеранів. Кожен з них здатен розпочати атаку вивіреним пасом.


Серену частіше за свого партнера припускався позиційних помилок у першій половині сезону. Тому й у нього зрештою більше дисциплінарних покарань. (Жеромел взагалі отримав лише дві жовтих картки).


Опорні хавбеки — Флавіу Мейрелеш та Жуан Алвеш — працювали у центрі поля з дивовижною точністю та синхронністю. Переміщення одного ніколи не були несподіванкою для іншого, а їхня спільна робота у відборі може бути взірцем тактичної грамотності.


У кожного були свої причини грати якнайкраще. Мейрелеш у цій команді вже п’ять років. Пройшов з нею і мідні труби, і чортові зуби. Він — капітан. І для нього було справою честі вивести команду до ЛЧ. Тож після фіаско у грі з «Порту» саме Мейрелеш забив на виїзді «Белененсешу», і саме він розпочав розгром «Ештрели» у останньому турі.


Жуан Алвеш впевненою грою у складі «Браги» привернув свого часу увагу «Спортинга». У Паулу Бенту він, щоправда, не затримався. Тож виступ у іншій команді регіону Мінью мав нагадати Португалії, на що здатен Жуан Алвеш.


Певною мірою це стосується і Алана. Його взяли в оренду у «Порту» і попри те, що свій єдиний м’яч у чемпіонаті він забив лише у останньому турі, яскрава та винахідлива гра бразильського атакувального хавбека була окрасою сезону.


Гідним партнером Алана був алжирець Камель Ґіла. Він забив кілька переможних м’ячів, та все ж значно важливіше те, що Камель показав себе командним гравцем, майстром останнього пасу. Вже з’явилася інформація про те, що Ґіла йде з «Ґімарайнша». Знайти йому заміну — перше для Кажуди серйозне завдання на літо.


Француз Ів Десмаретс здебільшого діє на лівому фланзі. Непогано виконує стандарти. Його гра може не так впадає в око, як витівки Алана та Ґіла, але Ів бере іншим. Низьким відсотком браку, човниковою роботою по всьому флангу.


У центрі нападу найчастіше виходив серб Мілян Мрдакович. Класичний «форвард одного дотику». Невтомно рухається у пошуках свого шансу, буває залазить у офсайд, але це вже виробничі витрати.


У другій половині сезону Мрдаковича підміняв дещо пластичніший за серба
бразилець Роберту, на рахунку якого два переможних м’ячі на останніх хвилинах.


Варто згадати ще двох флангових хавбеків — Фажарду та Карлітуша — вихід яких на заміну (у першому колі обидва частіше грали з перших хвилин) може додати швидкості, гостроти та різноманітності атакам «Ґімарайнша».


Окремо слід сказати про уболівальників «Ґімарайнша». Такої фанатичної, чисельної підтримки немає, мабуть, у жодної іншої провінційної команди. Незалежно від результатів фани «Віторії» йдуть на стадіон. І цього року хотілося, щоб «Ґімарайнш» пробився до ЛЧ ще й тому, що такі фани мали отримати винагороду за свою відданість.