Бразилія - Колумбія 0:0
Матч мало чим відрізнявся від зустрічі цих суперників на попередньому етапі. Якби посеред першого тайму хтось тихенько прибрав ворота, захоплені тактичним “протистоянням” футболісти навряд чи б це помітили. Колумбійці, щоправда, починали активніше, більше намагалися контролювати м’яч і частіше розігрували довгі позиційні атаки. Бразильці реагували оперативно, а потім навіть потроху перевели гру на чужу половину. Без особливих загострень, ніби чогось соромилися.
Єдиний їхній удар у виконанні Маркуса Антоніу нагадував спробу винести м’яч подалі, щоб швиденько зайняти позиції біля свого штрафного майданчика. Колумбійці відповіли схожим за якістю ударом Толоси, а найяскравішою подією першого тайму був свисток на перерву.
У другому таймі початок знову були за колумбійцями. Причому цього разу значно краще виходив перехід в атаку після перехоплень м’яча. Ангуло (він помінявся флангами з Енаморадо) прискорював рух уперед і став у ці хвилини ключовим гравцем своєї команди. Одначе вже вкотре ноги футболістів збірної Колумбії ніби важчали з наближенням до воріт. Тому більшість спроб не мали гідного завершення, навіть якщо розвиток комбінації здавався перспективним.
У бразильців перше нормальне підключення правого захисника сталося на 81-й хвилині. До цього вартим згадки був хіба що удар Родрігу зі штрафного. А так, до проходу Емерсона, біля воріт Кевіна Мьєра панувала тиша. Лише на останніх хвилинах можна було побачити хоч якесь пожвавлення в атаці. Бразильці навіть кілька разів зробили 5-6 передач поспіль на половині суперника. Тим не менш це видатне досягнення чомусь не принесло їм миттєвої перемоги.
Еквадор - Аргентина 2:1
0:1 - Тьяго Альмада, 27; 1:1 - Леонардо Кампана, 38; 2:1 - Хосе Сіфуентес, 74
Ще один матч, майже повністю скопійований з поєдинку тих самих суперників кілька днів тому. Різниця була хіба що в нюансах. Незмінними залишалися ідеологічні засади. Еквадорці знову прагнули генерувати динаміку гри в атаці завдяки колективній роботі з м’ячем, аргентинці — завдяки біганині.
Попервах це навіть могло створити хибне враження про більшу активність саме аргентинської збірної. Що нібито підкреслив і гол Альмади зі штрафного. Еквадорці швидко розставили все на місця, коли нарешті впорядкували роботу біля штрафного майданчика. З’явився передостанній пас, а далі тільки й треба було обрати, як саме продовжити комбінацію. Коли зрівнювали рахунок, вирішальним був рейд правого захисника Джона Еспіноси. Роффо тільки зачепив м’яч після його прострільної передачі, й Кампана забивав у порожні ворота. За три хвилини центрфорвард еквадорців міг оформити дубль, але після його підкрученого удару м’яч влучив у штангу.
Схожим ударом, на виконання, аргентинці відповіли лише раз. Баркетт пробив трохи неточно на 69-й хвилині. Еквадор зберігав перевагу в скоординованості, краще міняв темп гри. В Аргентини рефреном другого тайму став заклик тренера до Альвареса: “Обігруй його!” Хоч там і підказувати не треба було. Хуліана ніхто особливо не підтримував, тож справді тільки й залишалося, що намагатися проскочити опікуна на швидкості.
Після вилучення Вери еквадорці в деяких епізодах почали навіть дозволяти собі зайві передачі в досить перспективних атаках. Але на той момент вони вже повели в рахунку після майстерного удару Сіфуентеса зі штрафного. Звісно був ризик, що аргентинці у відповідь на суперникове марнотратство якось заштовхають другий м’яч. Але штовхатися доведеться наступного разу.
Венесуела - Уругвай 1:1
1:0 - Крістіан Макун, 9; 1:1 - Ніколас Асеведо, 77
Два тайми задоволення. І якщо для команд один тайм суттєво відрізнявся від іншого, то для стороннього спостерігача матч був із найкращих в турнірі. Венесуела провела першу половину у хорошому темпі. Тактичний вишкіл дозволяв миттєво орієнтуватися у будь-якій ситуації. Особливо після втрат м’яча.
Адже проти Парагваю в уругвайців блискуче відпрацювала середня лінія. Тож команда Рафаеля Дудамеля максимально уважно вивчила взаємодію тріо півзахисників, і якщо у першому таймі м’яч вкрай рідко потрапляв до Чьяппакассе, Гарсії чи Нуньєса, причиною був пресинг венесуельців. Вони вміло розривали зв’язки між Асеведо, Саласаром та Санабрією. І одразу починали власні атакувальні маневри. Не мало значення, що рахунок відкрили швидко. Віддавати м’яч надовго венесуельці не збиралися й домінували до перерви, навіть не створюючи великої кількості моментів.
Тим захопливіше було стежити за тим, як уругвайці змінювали ситуацію у другому таймі. Для цього не знадобилася жорсткіша гра у боротьбі за м’яч чи ще якісь подібні атрибути “непоступливости”. Першим важливими моментом був кращий рух хавбеків, коли команда виходила з оборони. Вдалий вибір позиції зумовлював другий вирішальний фактор — точність та своєчасність передач у середню лінію. Після цього уругвайці продовжували атаки у зовсім іншому ритмі. І тоді вже турбувати Ольсеса почали ті, хто й повинен це робити.
Загальний малюнок подій визначала тепер уругвайська команда, і гол Асеведо врівноважив гру не лише у цифрах на табло. Так само, як Макун у першому таймі, Ніколас забив після подачі зі штрафного з лівого флангу. Ця зеркальність ніби підкреслила закономірність нічийного результату.
