У заключному турі групового етапу обійшлося без несподіванок. Далі пройшли ті, хто мав на це кращі шанси. Сенсацією, щоправда, проголосили перемогу Мадагаскара над Нігерією, але насправді результат цього матчу повністю відповідав логіці подій на полі. Тож дивувати він міг хіба що в загально-історичному контексті, а не у конкретному випадку.
Нігерійці, може, й більше володіли м’ячем, а моментів створили обмаль. Грали кволо, одноманітно. Мадагаскарці переважали суперника в якості колективного мислення з першої й до останньої хвилини. У кожній фазі гри вони займали кращі позиції. Коли ж у другому таймі поступово опускалися ближче до свого штрафного, не втратили порядку в своїх побудовах і навіть на останніх хвилинах не довелося нервувати, бо ніякого справжнього штурму у виконанні суперника не було. Значно активніше нігерійці, мабуть, штурмували солідну урядову делегацію, аби дізнатися що там із заборгованістю.
У іншому матчі цієї групи завдання збірної Гвінеї суттєво полегшило вилучення Крістофа Ндуваругіри. Бурундійцям довелося згортати стартову активність вже на 12-й хвилині. А шкода, бо до червоної картки лівому захиснику вони встигли двічі пробити по воротах й вочевидь не збиралися призвичаюватися до ритму суперника. А таки довелося й попри те, що час від часу намагалися виходити з оборони, контролюючи м’яч, вже не мали такої свободи дій, особливо після голу Яттара.
Після нього гвінейці справді зітхнули з полегшенням, бо особливої глибини та гостроти в їхніх атаках не було аж до 52-ї хвилини, коли справді шикарно провели блискавичну комбінацію, яку Яттара розігнав у центрі поля й завершив у штрафному майданчику. Знову вдалося забити дуже вчасно. За рахунку 0:2 оговтатися збірній Бурунді було вкрай важко. І навіть якщо й тримали м’яча, нічого конкретного у цих ситуаціях не створили.
В обох матчах групи А можна було побачити, як одна з команд старанно й наполегливо створює моменти і ніяк не може забити. До голу Салаха на 36-й хвилині збірна Уганди встигла разів із п’ять потурбувати Мохамеда Ель-Шенаві. Буквально за пару хвилин до точного удару лідера єгиптян зі штрафного їхній голкіпер парирував два поспіль удари Абду Лумали. І моменти ці виникали не тому, що збірна Єгипту вийшла на поле розслабленою. Проблеми команді Хав’єра Агірре створював суперник своєю динамічною грою. Тим не менш двічі м’яч опинився у сітці воріт Деніса Оньянго.
Угандійці продовжили рухатися, комбінувати й не забивати і у другому таймі. Остаточно зневірилися після травми свого воротаря. Якийсь час Оньянго надавали допомогу на полі, пауза була тривалою й по ній в діях команди не було завзяття та драйву. Господарям турніру вистачило ефективности у завершенні атак, щоб спокійно зафіксувати перемогу в групі.
Збірній ДР Конго так само спокійно вдалося вирішити все на свою користь в матчі, що теоретично мав би стати значно нервовішим. Але першим хорошим знаком був швидкий гол Болінгі. У цьому епізоді помилився Елвіс Чипезезе, який з’явився у стартовому складі через травму основого голкіпера на розминці.
Зімбабвійці відреагували на такий прикрий початок цікавими, продуманими, естетськими комбінаціями. І всі вони закінчувалися однаково. Нічим. Особливо трагікомічно це виглядало у другому таймі. Бо покращувати різницю м’ячів треба було конголезцям. Але вони навіть не докладали для цього якихось надмірних зусиль. І “всього лише” методично використовували помилки суперника, який зрештою просто перестав відходити назад після чергової невдачі в атаці й залишив чимало простору для контрвипадів.
Марокканці втретє поспіль перемогли з рахунком 1:0. За змістом матч був десь посередині між невиразним поєдинком проти Намібії та збалансованим і солідним проти Кот д’Івуару. Не вдавалося встановити належний ритм для позиційних атак, гірше рухався м’яч через Буссуфа та Бельанда. Власне першу справді виразну комбінацію розіграли лише на 64-й хвилині, коли Ашраф Хакімі влучив у перекладину.
Південноафриканці за цей час не били значно частіше, але виглядали мобільніше, і з м’ячем, і без нього. Власне до голу Буссуфа на 90-й здавалося, що все закінчиться нічиєю, яка влаштовувала обох суперників.
Паралельно збірна Намібії намагалася попсувати наостанок нерви івуарійцям, чия летаргічна гра лише підбадьорювала та спонукала до активніших дій. Першою скрипкою у цій благородній справі був Пітер Шалуліле. Саме він завдав двох найбільш небезпечних ударів своєї команди. В останній третині першого тайму намібійці маневрували на солідній відстані від воріт Ґбоуо і ще й проґавили елегантний пас Кессьє на Граделя.
Десь так, натхненними уривками, атакували івуарійці й після перерви, коли намібійська команда спробувала знову закріпитися на чужій половині. Усі плани зруйнував вдалий дальній удар Сере Д’є, після якого м’яч ще й зрикошетив від Ньямбе. На один гол намібійці все ж награли, але на останніх хвилинах, коли сил залишилося обмаль, пропустили кілька гострих випадів, два з яких призвели до взяття воріт.
У збірної Алжиру були зміни у стартовому складі, але нічого не змінилося у характері гри команди, у якості колективної взаємодії. Як почали розкатувати захист танзанійців, так і продовжували це робити упродовж всього матчу. Слімані та Унас в результативних комбінаціях так, наче зіграли разом не менше сотні матчів.
Перевага алжирської збірної була занадто безапеляційною, щоб закидати Саматті та партнерам, що вони не зуміли нічого протиставити цим атакам. Сподіватися можна було хіба що на власні зусилля попереду, але вони не призводили до гостроти біля воріт Мболі аж до останніх хвилин матчу.
Щось подібне сталося й у грі Кенія – Сенегал. Тільки там кенійці трималися більше години. І до жорсткої боротьби підготувалися, і за інтенсивністю намагалися не поступатися, і воротар діяв натхненно й навіть парирував пенальті у виконанні Мане.
Одначе, коли пріоритетом було тільки утримання нічиєї (і тоді кенійці б вийшли до однієї восьмої) й команда захищалася дедалі ближче до власних воріт, Патрік Матасі почав відчувати відповідальність ледь не за кожен м’яч, що летів до штрафного. Тож деякі його виходи стали нерозважливими й Ісмаїла Сарр скористався з помилки воротаря кенійців на 63-й хвилині. Далі сенегальцям було вже простіше і атакувати, і забивати.
Ось кому на цьому турнірі важко робити що одне, що інше, то це збірним Беніну та Камеруну. Може б їхній матч склався б інакше, якби Токо Екамбі точніше пробив головою на 5-й хвилині.
Але насправді важко було очікувати чогось іншого від двох команд, що у всіх трьох матчах цього етапу знаходили гру хіба що наспотички.
Різниця між ними та збірною Гани, мабуть, в тому, що ганці в матчі із Гвінеєю-Бісау все ж вряди-годи прикрашали свою благеньку гру яскравими епізодами.
Четверта, п’ята, шоста хвилини. Це хронологія перших трьох ударів ангольців у матчі з Малі. На мить навіть здалося, що маємо шанс побачити щось схоже на легендарний поєдинок цих суперників на Кубку Африки-2010. І справді – здалося.
Збірна Анголи плуталася у найпростіших маневрах, марно намагаючись запустити розгонича своїх атак.
У малійців якоїсь захмарної турнірної мотивації ніби й не було, але на тлі безпорадного суперника вони собі помалу додавали, спочатку закривши шлях до своїх воріт, а потім проклавши стежини до чужих. Гол Амаду Айдара вже був наслідком тривалої атаки, що взайве підкреслила різницю між рівнем гри обох команд.
Якраз такої вагомої деталі забракло збірній Мавританії у першому таймі матчу з Тунісом. Били часто, небезпечно, після різких випадів, особливо флангових. І один точний удар одразу б піднімав команду Корантана Мартінса на друге місце.
Тренер тунісців знову захопився “творчим” пошуком. Новий варіант групи атаки у першому таймі не вразив. Вражає радше нездатність Алена Жиресса розпорядитися цим розсипищем талановитих виконавців.
А коли здавалося б міцний захист дозволяє супернику стільки створити за один тайм, то нервувати уболівальникам доводиться добряче. Хоч по перерві гру в обороні налагодили й навіть були якісь спалахи в атаці. Занадто поодинокі, щоб змінити загальну сіру картину? Тим не менш далі Туніс пройшов, а у плей-оф надійний захист може стати головним козирем.
