Пенальті на останній хвилині компенсованого часу. Ідеальна нагода виграти цей непростий, нервовий поєдинок. Здолати цього нехай і обмеженого, але непоступливого суперника й рушити далі, до більш серйозних викликів. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Лише гол наприкінці компенсованого часу не дав йому та партнерам по “Аяксу” зіграти фінал Ліги Чемпіонів.
А зараз, справді останнім ударом матчу, він виведе країну своїх предків до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Марокко вже уявляють собі цю переможну траєкторію від дотику Хакіма Зієша (Зієха для голландців) аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Сьомий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. Дзвін штанги ще довго відлунює у порожнечі їхнього розпачу.
“Дюссюе. Боже, допоможи Беніну”, – перед стартом цієї команди на турнірі автор твітер акаунту @SandalsForGoalposts красномовно висловив своє ставлення до французького наставника. І упродовж усього першого етапу ця фраза неодноразово зринала у пам’яті. Невибагливість бенінців в атаці іноді межувала із безідейністю. У одній восьмій, проти збірної Марокко, тим більше ніхто не збирався приголомшити світ вишуканою атакувальною стратегію. Пріоритет був очевидним. Перекрити шлях до своїх воріт.
Для цього, вдруге на турнірі, Дюссюе виставив трьох центральних захисників. А Стефан Сессеньйон значно більше часу проводив у опорній зоні, аніж ближче до штрафного майданчика суперників.
Ерве Ренар обрав варіянт, що чудово спрацював проти івуарійців, але дещо втратив блиск у поєдинку з Південною Африкою: Ель Ахмаді в опорній зоні, Буссуфа та Бельанда трохи вище. Від Мбарка та Юнеса вимагався максимум рухливості. Не менш мобільними мали бути й Амрабат та Зієш. У загальних рисах, саме такий рух команда втілювала у першому таймі. І все ж не вистачало якихось більш виразних деталей, що дивували б суперника, збивали його з пантелику. Навіть так вдавалося завершувати атаки ударами. Завершував їх переважно Зієш, з-за меж штрафного. Прорватися далі можна було хіба що після стрімкого переходу в наступ відразу як перехоплювали м’яч.
Хоча це чудово розуміли й бенінці, які в цих випадках мчали назад так, що могли б відібратися до олімпійського фіналу стометрівки. Їх не бентежили помилки попереду. Важливіше було нейтралізувати фаворитів матчу. І з цієї точки зору перша половина була успішною для збірної Беніну. Не завадило б ще трохи тієї допомоги, про яку з іронією писали у твітері. І гол на 53-й хвилині сприйняти якось інакше було неможливо. Бо по суті окрім, як зі стандарту, бенінці навряд чи щось взагалі створили. І навіть стандарт ще ж потрібно було заробити. Але якось впоралися. І Себіо Суку навісив із правого флангу, Муаз Аділеу виграв позицію у Да Кошти й впевнено пробив з льоту. Трапилося, як сліпій курці просо.
Звичайно ж, після цього засіли біля своїх воріт. Марокканці мали шукати способи пробити цей мур. Активніше почали підключатися флангові захисники, й після подачі Дірара ледь не забив головою Буфаль, який тільки-но вийшов на поле. А ще ефективнішою виявилася робота у центрі. Хоч там було людно, марокканці, насамперед Буфаль та Амрабат, чудово працювали корпусом й провокували захисників на фоли. І все ж зрівняти рахунок вдалося значно банальніше.
Адже команда, що не збирається вести м’яч до чужих воріт, змушена віддавати його назад, ближче до власних. А коли й тут немає жодної ідеї, то починають вагатися, імпровізувати за не надто сприятливих обставин. Ось у такий момент Буссуфа налетів на Жордана Адеоті, відібрав м’яч та вивів Ен-Несірі сам-на-сам. Неймовірне полегшення для марокканців, і нові атаки, нові штрафні. Зієш, Буссуфа не зуміли пробити Аллагбе.
Ключовим мав стати той штрафний, що виконується з одинадцяти метрів. Після фолу Сессеньйона на Ашрафі Хакімі. Це було жорстоко, що саме багаторічний лідер збірної Беніну припустився вирішальної помилки. Принаймні тоді вона здавалася вирішальною. Коли Хакім Зієш встановив м’яч на точку й почав розбіг…
Додатковий час запам’ятався передусім фантасмагоричним вилученням Аденона. За що саме бенінський захисник отримав другу жовту второпати було важко. Усім, окрім арбітра. Халід довгенько не хотів йти з поля, а коли таки рушив до роздягальні, встиг погризтися з кимось із асистентів Ренара й пообіцяти “знайти його потім”. Після цієї павзи марокканці навіть не могли як слід скористатися чисельною перевагою. Справді гострою була хіба що атака на 117-й хвилині, але Зієш із вигідної дистанції пробив вище воріт.
Після цих невдач не так дивували хиби у серії пенальті. Буфаль запустив м’яча над перекладиною, а удар Ен-Несірі відбив у перекладину воротар. Бенінці ж майстерно виконали усі чотири спроби.
Бенін до цього тричі брав участь у Кубку Африки. Жодного разу не вийшов з групи, не виграв жодного матчу (тільки одне очко у дев’яти зустрічах). Перемог немає досі. Але команда Мішеля Дюссюе стала чвертьфіналістом турніру.
Марокко - Бенін 1:1 (пен. 1:4)
0:1 - Аділеу, 53; 1:1 - Ен-Несірі, 75
Незабитий пенальті: Зієш, 90+6
Серія пенальті: 0:1 - Вердон; 1:1 - Ідріссі; 1:2 - Джигла; 1:2 - Буфаль (вище воріт); 1:3 - Тіджані; 1:3 - Ен-Несірі (сейв); 1:4 - Сейбу Мама
Попередження: Ідріссі, 91 - Аденон, 41; Суку, 51; Аденон, 97; Тіджані, 106
Вилучення: Аденон, 97
Пенальті на 16-й хвилині другого тайму. Ідеальна нагода закріпити перевагу у матчі проти наполегливого, непоступливого суперника. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Сезон, що завершився перемогою в Лізі Чемпіонів. А зараз він проштампує вихід своєї збірної до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Сенегалу вже уявляють собі цю траєкторію, від дотику Садіо Мане аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Десятий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. І бачать як їхню солодку мрію безжально руйнує один із найкращих голкіперів континенту.
Після цього Мане міг би спокійно подивитися в камеру й запитати: “Ну і що?” Бо на відміну від Зієша він не просто зіграв у фіналі ЛЧ, а й виграв його. Бо на відміну від Зієша він встиг раніше відзначитися у цьому матчі однієї восьмої фіналу Кубка Африки. Єдиною прикрістю для сенегальців був саме цей нереалізований пенальті. Навіть мінімальну перевагу вони втримали солідно та впевнено.
Хоч збірна Уганди й намагалася налаштувати свою традиційну гру. З постійним рухом, із багатоходовими комбінаціями. Намагалася робити те, що збиралася робити з самого початку. Однак на перших хвилинах було значно більше фолів, аніж гри, значно більше зупинок, аніж плавности. І цей відрізок завершився перехопленням Анрі Севе на чужій половині поля. Він віддав Ньянгу, а той вже запустив у вільну зону Мане.
Тобто, окрім того, що Уганда мала витримати силову боротьбу для того, щоб відстояти своє право на творчість, ще й рахунок змінився на користь суперника вже на 15-й хвилині.
Впертости цій збірній Уганди не позичати. Без неї навряд чи б опинилися навпроти сенегальців у матчі плей-оф Кубка Африки. Долати труднощі, як власного “виробництва”, так і суперникового, команда вміє. Тому й завзято маневрувала у пошуках найменшої шпаринки у цьому майже двометровому паркані, який сенегальці звели в центрі свого захисту.
І майже вийшло. Два удари Еммануеля Окві ніби підтвердили, що віднайти звичну гармонію можна навіть у такій жорсткій боротьбі. Але це були лише епізоди. Якраз вміння чітко ділити гру на фрагменти дозволяло сенегальцям контролювати ситуацію без зовнішніх ефектів.
То вже потім можна було згадати, як вчасно опинялися на своїх позиціях хавбеки, щоб уповільнити темп атаки суперника, як переконливо працювали захисники, коли угандійці шукали своїх форвардів. Альфреду Гомісу довелося серйозно вступити в гру хіба що на 80-й хвилині, після удару Катереггі зі штрафного. Мане міг би не забити ще два чи три пенальті й це б не похитнуло впевнености, з якою збірна Сенегалу йшла до перемоги.
Єдиною командою, що похитнула цю впевненість, поки що була збірна Алжиру. Але з нею сенегальці можуть знову зустрітися тільки у фіналі. А наступним суперником підопічних Аліу Сіссе буде Бенін. І Мане краще більше не хибити з одинадцятиметрової позначки.
Уганда - Сенегал 0:1
0:1 - Мане, 15
Незабитий пенальті: Мане, 61
Попередження: Оньянго, 5; Окві, 8; Аучо, 31 - Баду Ндьяй, 11; Кулібалі, 70
